Єврейська конфедерація відповіла на чергові антисемітські заяви Путіна на адресу Зеленського: Намагається виправдати вторгнення.

У Єврейській конфедерації України прокоментували заяви російського диктатора Володимира Путіна, який звинуватив президента Зеленського у нібито покриванні "неонацистського режиму".
Про це повідомляє Цензор.НЕТ із посиланням на заяву конфедерації.

Раніше Путін заявив, що поставивши на чолі України етнічного єврея", "західні куратори" прикривають "антилюдську сутність сучасної української держави".

"Вважаємо за необхідне заявити. По-перше. Володимир Зеленський – законний та демократично обраний більшістю українських громадян Президент. Цей вибір зробив саме український народ, а не західні куратори, як стверджує Путін. Україна, на відміну від Росії, - демократична держава, в якій президенти не призначаються довічно. Те, що на чолі держави опинився етнічний єврей, дає єврейській громаді України лише додатковий привід для гордості.

Читайте також на "Цензор.НЕТ": Щоб очорнити Україну, Кремль вдається до теми антисемітизму, - Держдеп США

По-друге. Український неонацизм – абсолютний міф, народжений російською пропагандою. Українська єврейська громада ніколи в сучасній історії не розвивалася та не процвітала так, як у незалежній Україні. Пік цього розквіту припав якраз на початок 2022 року.

По-третє. Громадяни Ізраїлю займають щиру проукраїнську позицію. Численні соціологічні опитування показують незмінно високу підтримку ізраїльтянами України на рівні близько 80%. Під час російських обстрілів в Україні гинуть, зокрема, і євреї. У лавах ЗСУ сьогодні воюють чимало етнічних євреїв з України та Ізраїлю.

Також читайте: Заяви Лаврова ображають жертв Голокосту і доповнюють його попередні антисемітські висловлювання, - Боррель

По-четверте. У період Голокосту ініціаторами та виконавцями "остаточного вирішення єврейського питання" були саме нацисти.

Щодо українців-колабораціоністів, то під час Другої світової війни колаборанти були у всіх країнах Європи. При цьому в Радянському Союзі більшість колаборантів складали саме росіяни. За деякими даними, з вермахтом співпрацювало до 500 тисяч росіян", - наголосили у конфедерації.

Там наголосили, що вважають заяви російського диктатора черговою спробою країни-агресора використати неонацистські наративи для виправдання свого вторгнення в Україну.

Читайте також: У Путіна хронічна антисемітська фіксація на етнічному походженні Зеленського, - МЗС України

Сьогодні - 38-а річниця з дня загибелі Василя Стуса. Засуджений тоталітарним режимом за свою активну громадянську позицію, він загинув у пермському таборі за загадкових обставин.

Важко осягнути те, що встиг зробити Василь Стус за своє недовге життя. Поет, прозаїк, публіцист, літературний критик, перекладач, науковець...

При цьому Стус творив не в "тепличних" умовах, він зазнавав постійного переслідування тоталітарним режимом. За те, що він висловив свій протест проти свавілля компартійної влади, у 1965 році відкрито ставши на захист українських політв'язнів, його вигнали з аспірантури, не давали влаштуватися на роботу за фахом, всіляко очорнювали його ім'я. А незабаром Стус і сам став політв'язнем.

Мордовські та магаданські табори не зламали Стуса, і він продовжував відкрито висловлювати свою незгоду із політикою правлячого режиму. За це його було знову ув'язнено і кинуто до табору. Там він і загинув рівно 38 років тому.

Досі точаться дискусії, чи Стус загинув внаслідок нестерпних умов утримання, чи його було вбито табірними наглядачами. Очевидним є те, що за смерть Стуса несе повну відповідальність тоталітарний режим, зокрема його призначений державою "адвокат" - покидьок Медведчук, який насправді добивався ув'язнення Стуса більше, ніж сам прокурор.

Пам'ятаймо Василя Стуса - великого українця, геніального поета і незламного борця за волю України! Діймо так, щоб бути гідними його світлої пам'яті!

P. S. Дякую за все, Василю!

Останнім часом особливо актуальним є цей вірш, який часто приходить на думку:

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб'є з власної тропи.
На ній і стій, і стрій — допоки скону,
допоки світу й сонця — стій і стій.
Хай шлях — до раю, пекла чи полону —
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.

ЗСУ прорвали першу лінію російської оборони поблизу Запоріжжя. На її зведення росіяни витратили 60% свого часу.

Про це розповів командувач оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія» Олександр Тарнавський в інтерв'ю The Guardian.

«Зараз ми перебуваємо між першою і другою лініями оборони. Я думаю, росіяни вірили в те, що українці не прорвуться через першу лінію. Вони готувалися понад рік і зробили все, щоб добре підготувати цю ділянку», — сказав Тарнавський.

За словами командира, українські війська стримувало величезне мінне поле, тож сапери декілька тижнів розчищали шлях для штурму. Розміновувати доводилося лише піхотою і винятково вночі, адже як тільки там з'являлася будь-яка техніка, росіяни починали її обстрілювати та знищувати.

Зараз окупанти підтягують свої резерви не лише з України, а й з Росії. Українські військові ж наразі закріплюються на нещодавно відвойованих територіях.

БУРЕВІ́Й Кость (справж. – Сопляков Костянтин Степанович; ін. псевд.: Едвард Стріха, Кость Соколовський, Варвара Жукова, Нехтенборенг; 02. 08. 1888, с. Велика Меженка, за ін. даними – 1880, слобода Євстратовка, Воронез. губ., Росія – 15. 12. 1934, Київ) – письменник, публіцист, театрознавець, політичний діяч. Канд. мистецтвознавства (1934). Освіту здобув самотужки; іспити за гімназію склав екстерном у С.-Петербурзі, де згодом навч. на Вищих комерц. курсах. 1905 вступив до заг.-рос. партії есерів. Тричі був засудж. і засланий у віддал. р-ни Рос. імперії. Від січня 1918 входив до складу ЦК партії есерів, виступав проти узурпації влади більшовиками, був серед організаторів поволзького повстання. Після кількох арештів від 1922 припинив політ. діяльність, брав активну участь у літ.-мист. житті, утверджуючи ідею нац. визволення та відродження України. Жив у Москві, де заснував товариство «СіМ» («Село і Місто»), а також пов’язану з мист. об’єдн. «Березіль» укр. театр. студію, в якій викладав курс історії театру. Зазнав переслідувань за звинуваченнями в укр. бурж. націоналізмі. Серед ранніх літ. творів: «Колчаковщина» (1919), «Поэт белого знамени: А. Блок» (1921), «Распад. 1918–1922: Сб. ст.» (1923; усі – Москва). Переїхавши до Харкова, від 1925 у ж. «Червоний шлях» друкував уривки з роману «Хами», статті про Укр. клуб, Укр. драм. студію та діяльність товариства «СіМ» у Москві. Організовував виставки творів укр. художників, зокрема школи М. Бойчука. Відомі літературознавчі праці: «Європа чи Росія?: Шляхи розвитку сучасної літератури» (1928), в якій виступив опонентом М. Хвильового (однак пізніше став його прихильником); «Три поети» (Х., 1931; про творчість П. Тичини, М. Семенка, В. Поліщука). Писав гострі сатир. твори – театр. ревю для «Березоля», зокрема «Опортунія» (1930), «Чотири Чемберлени» (1931). Створив одну з найяскравіших в укр. літ-рі містифікацій – «Зозендропія» // «Авангард», 1929, – виступаючи під іменем поета Едварда Стріхи як адепт (а насправді дотепний пародист) модних літ. прийомів. Автор істор. трагедії «Павло Полуботок» (1928; опубл. – Мюнхен, 1948 та ж. «Березіль», 1991, № 1), монографії «Амвросій Бучма» (Х., 1933). Друкувався також у журналах «Нова генерація», «Літературний ярмарок», «Пролітфронт». Вів літ. полеміку з М. Семенком. Редагував монографії про художників Д. Левицького та М. Самокиша, мемуари П. Саксаганського («Театр і життя», Х., 1932), М. Кропивницького, М. Садовського. За деякими твердженнями, з посиленням репресій перейшов на нелегал. становище, восени 1934 був вистеж. і заарешт. У грудні 1934 із Григорієм Косинкою, О. Влизьком, І. Крушельницьким, Д. Фальківським засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1957. У НКВС було втрачено або знищено спогади Б. «Мертві петлі. 1903–1917». Родина Б. 1949 емігрувала до США, де його донька О. Буревій-Яценко видала окремою збіркою частину врятов. спадщини батька – «Пародези. Зозендропія. Автоекзекуція» (Нью-Йорк, 1955).

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

А тепер що зробили ми:
Проміжні підсумки (Мирошников):

- ураження кількох ІЛ-76 у пскові

- руйнування заводу мікроелектроніки у брянську

- прильоти у тулі

І це наші дрони ще продовжують літати на болотах. Можливі нові прильоти🔥

Мені подобається, що бойова частина наших дронів стала більшою. Це видно з відео сьогоднішніх прильотів на росії. І це вже не тестові 3-10 кг по "москва-сіті".
Уточнення від Ґрунта:
— Починаючи із 23:55 аеродром у Пскові був атакований невстановленими БпЛА.
Зараз відомо, що 4 транспортних Іл-76 пошкоджені, 2 з яких були охоплені пожежою. Аеропорт Пскова закритий щонайменше на добу. Вцілілі Іл-76 були переміщені на інші аеродроми.
— 01:02 атака Брянська невстановленими БпЛА, щонайменше 3 одиниці. У будівлі слідчого комітету рф в Брянську пролунав вибух, повідомляють росЗМІ.
Починаючи з 01:17 під атакою дронами перебували Орловська, Тульська, Московська, Калузька області. Працювало вороже ППО. Робота московських аеродромів була призупинена.
Також під атакою БпЛА був Севастополь.

.

.

Цензор.НЕТ

В окупованому Криму пройшла спільна спецоперація ГУР МО України за підтримки ВМСУ
Вночі 24 серпня відбулася операція ГУР МО України за підтримка ВМСУ в тимчасово окупованому Криму. Спецпідрозділи на плавзасобах висадились на берег в районі населених пунктів Оленівка і Маяк.
Під час виконання завдання українські оборонці вступили в боєзіткнення з підрозділами окупанта. В результаті, противник зазнав втрат серед особового складу, знищено ворожу техніку. Також в українському Криму знову замайорів державний прапор.
Всі цілі та задачі виконано. По завершенні спецоперації українські оборонці без втрат залишили місце подій. Окупаційна адміністрація Криму не коментує події, попри масові звернення місцевих жителів. Єдине повідомлення стосується начебто «знищення боєприпасів за встановленим графіком».
Українські Сили Оборони і надалі надаватимуть окупантам допомогу в знищенні боєприпасів, техніки та живої сили.

Dakh Daughters

Многая літа тобі, наша рідна, зранена, змучена, але незламна Країно! Найкраща і найкрасивіша!
День твого Народження 24 серпня 1991 року - це поступове, але невідворотне усвідомлення всіма нами відповідальності кожного за своє життя, за життя своїх дітей, своєї громади, свого міста, своєї країни. Незалежність - це про вибір бути відповідальним. Ми його зробили. Тож стоїмо!
Ти щаслива Країна, бо народила таких мужніх Захисників і Захисниць нашої Незалежності.
Сил тобі, Україно! Перемоги!

.

Ці фігурки доґу здебільшого з'являються в контексті могильних кіл або кам'яних утворень, що вказує на схильність до духовних ритуалів. Зіставлення цих статуеток із померлим показує певне значення у потойбічних звичаях, хоча точне значення цього зв'язку залишається незмінною загадкою.

Очевидно, що статуетки зазнавали трансформацій протягом різних періодів культури Дзьомон, відображаючи тонке вдосконалення художніх технік, ймовірно, під впливом зовнішніх культурних взаємодій у поєднанні з піднесеною духовною свідомістю.

Різноманітні жанри фігурок доґу поділяються на чотири відмінні типи: "серцеподібні" (або брови у формі півмісяця), "рогаті сови", "окуляроподібні очі" та "вагітні жінки". Спільними рисами цих типів є приземкувата і міцна статура, що характеризується короткими, широкими ногами, міцними плечима і стегнами.

Враховуючи послідовне зображення цих форм як жіночих — на що вказує морфологія грудей і відсутність чоловічих геніталій — переважає гіпотеза про їхню потенційну роль як символів родючості.

Це припущення ґрунтується на порівняльному аналізі паралельних культур, зокрема західної античності, такими як доісторична Віллендорфська Венера. Такі знахідки інтерпретуються як втілення універсальної Матері-Землі або втілення благання про родючість і безпечні пологи.

Недавна було в новинах таке що в Херсонесі тепер роблять амфітеатр, попри те що він під охороною ЮНЕСКО. Видно все хочуть довести, що ніякі міжнародні установи їм не указ. Захотіли дітей забрали задля вибивання з їх голів всього українського, захотіли - прилепили до Херсонесу новобудову, яка на фоні напівзруйнованого міста буде виглядати недолуго, крім того, що цього просто не можна робити взагалі.

Херсонес пройшов важкий шлях від демократичного поліса, в якому устрій був врегульований класичною схемою із виборною колегією магістратів до моменту, коли його ділили печенеги, половці і князь Київської Русі. Але спочатку його жителі бажали щоб їх врятували від скіфів, через що вони потрапили під владу Боспору. Влада Боспору їм не сподобалася, покликали римлян. А тоді взагалі стали олігархичним полісом, відданим на поталу тим же боспорцям. І тільки коли боспорці починали зариватися занадто, римляни нахиляли їх до потрібного положення. Так до Київської русі і дотягнули. А тепер залишилися одни руїни, в які нові боспорці, але навряд римляни, ліплять поверх руїн амфітеатр. Античного захотілося.

Це, звісно, сумно. Хіба тільки якщо згадаю товстих і рудих севастопольських котів, трохи веселіше. Хоча можна подивитися і з іншого боку. Херсонес зруйнований на деякий відсоток. Якщо від нього відірвати амфітеатр, він буде зруйнований ще на якійсь відсоток, але не до кінця. І тоді вже допоможе реставрація

Львів початку 80-х був схожий на інші українські міста. Як і всюди у СРСР, його мешканці були змушені вести розмови на кухні. Особливою ж видавалася атмосфера богемності — те, що ми називали «козу водити». Це коли творчий люд, художники, композитори, письменники та поети ходили з однієї кав’ярні до іншої, просто щоб поговорити. У моїй квартирі вони також збиралися. Іншою точкою збору був дім львівського психіатра Олександра Корольова, великого інтелектуала, поціновувача джазу та східної філософії.

Попри те що у Львові, в той час, вже відчувався дух свободи, все одне треба було знаходити якісь компроміси із місцевими контролерами соцтабору. Треба було думати наскільки можна оголювати моделей, або шукати прихист щоб вільно обговорити щось із друзями. Постійний пошук балансу між свободою і слабшаючим впливом диктатури

Коли Путин стверджував що Україну вигадав Ленін, то, виходить, що цей останній генсек, і за одне цар, нічого не знав про УНР і про те, хто такий Павло Скоропадський. Це ж, виходить, що сіренький кдбістський посадовець, дивом вибившийся в керманичи колишньої РФРР, навіть не читав "Білу гвардію" Булгакова. Але й мільони вірнопідданих, виходить, що теж не читали.

Влітку 1918 року на Гомельській телефонній станції стався конфлікт між працівницями та власниками-концесіонерами братами Рукавішніковими.
Зарплата телефоністок на кінець 1917 року становила в перерахунку на українські гроші від 30 до 60 карбованців.
На початку 1918 року більшовики, що захопили місто, наказали концесіонерам підвищити зарплату телефоністок до 110-160 карбованців.
З приходом української влади Рукавішнікови відмовилися виплачувати підвищені зарплати і знизили її на 50%. У відповідь телефоністки оголосили страйк.
Телефони в Гомелі замовкли на 6 днів, а до керівництво станції отримало сотні скарг і претензій.
Начальник станції почав звільняти страйкарів і набирати нових. Роботу станції вдалось частково відновити. Однак звільнені почали боротьбу зі "штрейкбрехерами": новим співробітницям не дозволяли вийти на роботу, перерізали телефонні лінії.
Телеграми з проханням про допомогу на адреси Міністерства праці, Міністерства внутрішніх справ і навіть Голови Ради міністрів Української держави полетіли і від страйкарів, і від підприємців.
На місце був відправлений Чернігівський губернський комісар праці, який раптом став на сторону телефоністок. Звільнені самовільно з'явилися на роботу і "усунули" опоненток.
Брати-бізнесмени оцінили такі дії як захоплення підприємства, звинуватили комісара в "яскравій прихильності до соціалізму і більшовизму".
Конфлікт тривав майже місяць і закінчився перемогою телефоністок - з 1 липня заробітна плата на станції була підвищена удвічі, а керівництво перейшло в руки "комітету телефоністок".
Українська влада намагалася контролювати торговельні (перш за все харчові) потоки, які йшли через Гомель на північ і схід.
На початку літа 1918 року в Гомелі з'явилася українська митниця з призначеним "комісаром з вивезення за кордон, контролю та реєстрації товарів". Цей комісар підпорядковувався Департаменту зовнішньої торгівлі Міністерства торгівлі і промисловості Української Держави.

Приватники-комерсанти здійснювали через Гомель масштабні і прибуткові операції. Так, мінські торговці Арон Гутнер і Лейзер Біргер за одну операцію відправляли до Києва по 2 вагона сірників.
У серпні 1918 року гомельський торговець Бенціон Евентов переправив через місцеву станцію 1900 ящиків махорки для Мінська, Шклова і Толочина.
Наприкінці літа 1918 року Міністерство торгівлі і промисловості вело квоти на цукор, борошно, махорку та ін. Повністю було заборонено вивозити сіль.
Мешканці Гомельського повіту швидко перетворилися на контрабандистів. Вони стали возити українські товари на підрадянську територію.

Ніякі заборони і обмеження не могли перемогти економічних мотивів: вартість солі в Гомелі становила 6 карбованців за пуд, а в Мінську - вже 25, махорка в Гомелі коштувала 250 карбованців, а в Могильові - 550, цукор в Гомелі купували за 160-200 карб. за пуд, а в голодуючій Москві його збували по 700 і навіть одній тисячі карбованців.
До нелегальної торгівлі долучалися і залізничники, і німецькі солдати та офіцери і навіть самі працівники митниці.

Методи контрабандної діяльності описував комісар української митниці Олександр Свірський в доповідній Міністерству промисловості і торгівлі:

"На станції Гомель існує злочинна практика таємної відправки за кордон заборонених до вивозу товарів, переважно цурку.
Завдяки великим хабарям, товар, який відбирається у власників, за допомогою спеціальних експедиторів залізничні станційні агенти вантажать заборонені товари у вагони …
Погрузка без огляду, з відома агентів, робиться так само у двох верстах від станції на робочі поїзди з підвезених по шосе на фурманках товарів, або на станції Уза за кордоном України в 30 верстах від Гомеля на шосе Гомель-Могильов"

«Три Бетмени в однім тазку рушали в подорож морську…»
Людям мого покоління (або старшим) добре відомий коротенький жартівливий віршик про трьох судноплавців-невдах.
«Три мудреца в одном тазу
Пустились по морю в грозу.
Будь попрочнее старый таз,
Длиннее был бы мой рассказ».

Англійський же оригінал звучить так:
«Three wise men of Gotham,
They went to sea in a bowl,
And if the bowl had been stronger
My song would have been longer».
Тобто, оці три мудрики – мешканці Готема, селища в Нотингемширі, в Англії. І це важливо

Легенда каже, що якось до Готема планував завітати король Джон (aka Іоанн I Безземельний aka «принц Джон», якого заведено карикатурно зображати в оповідках про Робін Гуда). Так от – Готемцям це зовсім не сподобалося: чи то їм сказали, що Іоанн відбере в них частину землі під будівництво, чи то король мав проїхати по дорозі, що пролягала крізь село, і тоді вона стала б громадською. Аби віднадити короля, жителі Готема стали вдавати з себе дурнів, напоказ займаючись безглуздими заняттями: топили вугра в калюжі; затягували воза на дах; котили головки сиру з пагорба, щоб ті самі потрапили в Ноттінгем на продаж; ловили зозулю, споруджуючи паркан навколо куща… Мовляв, це все бачили королевські гонці, тож повернувшись до короля, вони повідомили, що в Готемі живуть цілковиті дурні – і той вирішив оминути село. Відповідно, Готем здобув певну репутацію… Десь із 15-го століття гуляють оповідки про «мудриків із Готема», а у 1765 році у «Піснях Матінки Гуски» побачила світ і вищезгадана пісня.
Коли вже у 19-му столітті Вашингтон Ірвинг, американський письменник (автор «Легенди сонного виярку», це там, де вершник без голови) писав сатиричний твір із неймовірною назвою «Salmagundi; or The Whim-whams and Opinions of Launcelot Langstaff, Esq. & Others», то вивів у ньому Нью-Йорк під назвою Готем. А далі цим Готемом-Нью-Йорком надихнувся Білл Фінгер, коли створював місто Бетмена – Готем-сіті. Джокер в одному з оригінальних коміксів навіть зачитує «Three wise men of Gotham», прямо вказуючи на це. (с) Євген Кіося

Є і декілька українських перекладів, як от варіант Галини Малик:
«Три мудреці в однім тазку
Рушали в подорож морську.
Якби міцнішим був тазок —
Побільшало б про них казок».
або інакший: «Три мудрики, усівшись в мисці, / Гойдались в морі, як в колисці…»

Дякую, Sirin! :-)

Першодрукар Іван Федоров вважається засновником друкарської справи у Московському царстві. Але через те що з Москви його просто вижили конкуренти-видавці-церковники, він поїхав у Львів, де знайшов сприятливі умови для подальшого розвитку. Міняти назви, топоніми пов'язані з його імям зараз ніхто не збирається точно. На приклад, вулиця Івана Федорова, на якій є чудовий сквер напроти посольств різних країн у Києві.

Він був не тільки друкарем.ю а ще інженером, гравером і ліварником.

Виходячи з геральдичного трактування друкованого знака Федоровича, деякі науковці вважають, що він походить з дрібної західнобілоруської або полісько-підляської шляхти, підписувався родовим гербом Рогоза «Шранява». Існує гіпотеза про народження Івана Федоровича на території сучасного Вілейського району .

У 1532 році, за деякими версіями, здобув ступінь бакалавра Яґеллонського університету, (Краків) — у «промоційній книзі» університету є відповідний запис 1532 року стосовно особи на ім'я Joannes Feodorowicz Moschus

У Львові його стали називати не Федоров, а Федорович. Бо ця версія прізвища була ознакою належності до вищих верств суспільства в Московії. Там таке прізвище могли носити лише дворяни.
У Білорусі й Україні таких обмежень не існувало, і друкар називав себе «Іваном Федоровичем», додаючи до цього пояснення «з Москви», або «москвитин»

Проте саме друкарській справі навчався, напевне, в анонімній друкарні новгородського священика Сильвестра (1553–1563).

 Сукупність художніх прийомів оформлення тексту, розроблена Іваном Федоровим, вплинула на подальше східнослов'янське друкарство. У післямові до «Апостола» 1564 року безпосереднім ініціатором створення друкарні названий цар Іван IV Грозний.

У Москві, разом із Петром Мстиславцем Іван встиг надрукувати кілька книг, потім їх друкарню спалили.

Упродовж 1569–1570 років надруковані Учительне Євангеліє та Псалтир з Часословцем. Обидві книги прикрашені заставками й ініціалами: Євангеліє — геральдичною композицією, Псалтир — двома гравюрами. Передмови написані Іваном Федоровичем і Г. О. Ходкевичем.

Далі Заблудова, Львів, Острог і знов Львів.

Упродовж 1573–1574 років у монастирі св. Онуфрія «друкованє занедбане обновил» (надгробна епітафія на могилі у Львові).

Разом зі своїм сином Гринем Івановичем із Заблудова працював над новим виданням «Апостола», прикрашеним заставками, ініціалами, кінцівками і трьома гравюрами. У післямові розповів про свою друкарську діяльність у Москві й Литві та про переїзд до Львова. Там же в 1574 році надрукував перший східнослов'янський Буквар.

У 1575 році перейшов на службу до воєводи Київського, князя Костянтина Василя Острозького управителем Дерманського монастиря.

Івану Федоровичу, в багатьох справах, допомагав його син. Упродовж 1580–1581 років спільно із сином, Іваном Друкаревичем, видав першу повну слов'янську Біблію з власною післямовою.

Написав передмову до Заблудівського Псалтиря, післямову до Апостола 1564 року, Львівського Апостола і Львівської Абетки. У літературному відношенні найбільший інтерес становить післямова до Львівського Апостола, де Іван Федорович пише про те, що змусило його взятися за нелегку працю друкаря й продовжувати її в найважчих обставинах.

Першим опублікував найдавніші пам'ятники слов'янської літератури: болгарське «Сказаніє о письменах» Чорноризця Храбра (початок X століття) у додатку до Острозької Азбуки й одне зі слів Кирила Туровського (в Учительному Євангелії).

Останні два роки життя провів у роз'їздах. Відомо, що в 1583 році відвідав Краків і Відень, де показував імператорові Рудольфу ІІ свій винахід — багатоствольну гармату зі змінними стволами

Цей динозавр є дуже впізнаваним через подовжену форму черепу, яка плавно переходить в додаток, якій за функцією був подібний на тромбон і міг видавати різні звуки, які були настільки міцні за потужністю що могли долати великі відстані. Проте паразауролоф був травоїдним і геть взагалі не мав засобів захисту від хижих динозаврів.

Коли я малювала паразауролофа, то уявляла що його будуть купувати для енциклопедій

У Криму постійно "нічого не відбувається", лише то там то тут загоряється трава, чути вибухи і просто падає на землю черговий безпілотник. Чомусь кожний раз, коли загоряється трава, на місце загоряння виїжджає очільник адміністрації. І все було збито коли безпілотники атакували Чонгарський міст, але чомусь він був потім перекритий і їхати громадянам РФ пропонували в об'їзд...

А ще кораблики які все нібито збили, але чомусь їх екіпажи благали про евакуацію

І на фото просто красиве :-)

У 90-му році, коли проводилася Студентська революція на граніті, в Івано-Франківську теж був мітинг. І, зокрема, Дунчик не міг залишитися осторонь, тому не просто туди пішов, а зчепився з ментами, омоновцями. Він вигукував гасла за підтримку незалежністі держави, за недопущення підписання нового союзного договору. За що був дуже жорстоко побитий. Він прийшов на репетицію увесь в синцях, але грати в гурті, навіть тоді, не припинив.

Головними вимогами молоді були:

недопущення підписання нового союзного договору;
перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року;
повернення на територію УРСР українських солдатів, а також забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території республіки;
націоналізація майна Компартії України й ЛКСМУ;
відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.

Метод забастовки, такий як голодування, на той момент, в Україні був чимось зовсім новим. Тому, попри все ще значний вплив кремля, вимоги мітингувальників було виконано.

«Революція на граніті», що була повністю організована силами студентства, мала на той час небагато аналогів у Європі, зокрема студентські протести у Франції 1968 року. Прямим наслідком київських протестів була відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола та виконання низки вимог мітингувальників. Ці акції та голодування відіграли важливу роль у становленні незалежності України.

Відпочити від новин, навіть поринаючи у сферу б'юті-індустрії, не вийшло. Коли я відвідувала вчора мою перукарку вона включила телевизор і, поки вона робила мені зачіску, я почула що там розповідають про Пашу Мерседеса. Він мав не лише багато авто марки мерседес, а ще й золоту стіну в своєму особняку. А ще бажає смерті при кожному зручному випадку. Виселяли його з Лаври, звичайно, зі скандалом, він прокльонав направо і наліво. Зеленського, працівників музеїв, міністерство культури і всіх із ним пов'язаних. А ще якось прокляв ченця, який назвав Путина хуйлом. "Ви всі помрете!" внушає, із перекошеним від люті обличчям, цей кашпіровський, але носити електронний браслет він мусить не через це, а через агітацію за путина своїх вірян, за підтримку руського миру. Ще окремо він проклинав Зеленського за те що його не пустили до останнього на прийом без черги, бо патриарх же свята людина! Десь місяць тому його побачили без браслета. Паша вдавав ніби йому не продовжили запобіжний захід, але прокуратура заявила що це зовсім не так. Тож брехати для Паши так само природно як і купувати особисто собі золото на гроші прихожан

дізнавшись, що сотні прігоженскіх зеків живуть в готелях та гостиницях Московії (із забороною полишати готель, але не нумер), кореспонденти "Радіо Свобода" пройшлися по московитах із простим провокаційним питанням:
"А ви би поселились в гостиниці, знаючи що там живуть військовій-зеки?"
от перелік відповідей, дивіться які московити вишколені.
— «Ну єслі сам па сібє чілавєк хароший...» (а єслі нєт?)
— «Ну єслі будут вєсті сібя прілічьно...» (а єслі нєт?)
— «Ну биваєт чьто і нармальниє с віду люді аказиваютса хамамі...»
(і що? продовжи думку).
Оця манера московитів "переривати себе на півдумці", залишаючи недовисказаним.
Запам'ятайте її, це їхній маркер.
Може видати агента серед вас.
Наприклад Бродскій колись (а він же московит):
— «Ну єслі уже Євтушенко протів колхозов...»
(Довлатов в жарт домислив: "Тоді я за колхози", і так увійшло в історію; а він знав, над чим жартує).

А тим часом, дві третини африканських лідерів відмовилися їхати до Санкт-Петербургу на саміт Росія-Африка :-)))