.

У Подільському районі Києва облаштовують сквер імені Голди Меїр. Його відкриють на вулиці Боричів Тік. Киянам показали візуалізації проєкту.

Центральним елементом скверу стане стіна, яка виконуватиме дві функції: прикрашатиме простір та зміцнюватиме схил. Також за задумом авторів, вона буде символізувати життя Голди, як державного діяча. На стіні скверу планують розмістити цитати Меїр.

Територію скверу вимостять гранітною плиткою. Уздовж стіни встановлять двосторонню лаву. В центрі скверу посадять липу. Для забезпечення комфорту відвідувачів усі елементи будуть облаштовані з урахуванням інклюзивності та безбар'єрності.

Освітлення скверу передбачатиме використання м'якого світла, яке рівномірно розподілятиметься по всій території. Світильники будуть встановити вздовж стіни, у її нішах, під лавою та під липою. Додатково буде підсвічено дерева, розташовані за межами скверу.

Ініціатором та фінансистом проєкту облаштування скверу є Федерація єврейських громад України. До розробки дизайну скверу залучені представники чотирьох архітектурних бюро: двох українських, німецького та іспанського.

Гуляла біля Батьківщини-матері. У парку Вічної слави. Чи треба перейменовувати саме цей парк. Очевидно, згодом, назва може набути новий сенс. Тим більше я бачила біля танку вказник "На москву" і невеличку виставку військових авто, з простреленими шибками, або ж іншими частинами, металевими свідками кровавих подій. Сам по собі меморіальний комплекс красивий, але ж статуї з ознаками радянської символіки треба видалити і на їх місце поставити нові, стилізовані під певний минулий час, але образи щоб підходили російсько-українській війні.

Ще рюкзаки українського виробництва бренду StreetWear, які шиються в Рівенської області, неймовірно якісні, красиві і комфортні у використанні. Я дуже задоволена покупкою! :-) Тим більше що я підтримала вітчизняного виробника!

Ще трохи і візьму американо, у один з останніх жовтневих днів, на Великий Васильківській :-)

Вийшло витягнути чоловіка на прогулянку у центр, за що він мені потім дякував. Він вже забув це відчуття, коли йдеш з кавою по місту і просто кайфуєш від власного руху в комфортному взутті, береш за руку кохану жінку і разом з неї ловиш ті моменти краси, які обов'язково спіткають будь-кого у Києві, хто готовий дивитися і сприймати. Після прогулянки дозволили собі трохи шопінгу на районі, після чого, на радощах, фотографувалися в сквері, де раніше збиралися футбольні фанати. Там є один заклад, який відремонтували і він тепер має сучасній вигляд, а раніше на його місці був закинутий радянський магазин. Але, коли фанати призначали зустріч, то казали назву того радянського магазину. Нашому другу з Нідерландів, фанату "Динамо Київ", ми вислали фото себе на фоні фасаду будинку, в якому знаходиться вищезгаданий заклад і він нас впізнав, а місце ні, а потім був здивований, коли Сергій сказав що за місце :-)) Але це інше фото

Коли вчора російські вірнопіддані, вишикувавшись як на радянські "утренники", кричали коханому фюреру "поздравляем!", над Києвом збивали кинджали.

Фото переходу з Яр вала на Рейтарську

і далі

Постійні тривоги, через атаки шахедами, викликали розлади сну на пару днів. Але сьогодні я так добре відіспалася, що прокинулася за 15 хвилин до призначеного часу в Катерини, в клініці. Чоловік не хотів мене будити, тому що був упевненний що косметологія десь у нас у дворах, але я встигла лише просто вмитися водичкою, негайно вдітися і швиденько пострибати до зупинки, відправивши Каті повідомлення у вайбер!

Втім нічого страшного не сталося. Ба більше, Катерина, дізнавшися, що я ще не снідала, пригостила мене кавою із цукерками. А потім відбувся весь необхідний догляд. Повідомив Сережи, що я їду гуляти на Либідську, я якось дуже легко і невимушено опинилася у метро. Частину нашої гілки, від Теремків до Деміївської, відремонтували і Либідська вже не є кінцевою зупинкою із божевільним навантаженням.

Я пам'ятаю, як заходила у метро, коли у перше приїхала у Київ, щоб знімати квартиру сама. Тоді, попри заплановане спілкування, головної подією був Київ, знайомство із ним. Пам'ятаю, як ми чекали поїзда в метро із Дімою В. Вагон тоді нас підхоплював ніби залізний птах і це було диво, коли ми виходили чи то на Золотих воротах, чи то на Майдані. Я вже і Діму В. без особливої нагоди і не згадую, а от Київ і досі викликає в мене дитяче захоплення! :-) Хоча, і на момент першої поїздки, я вже бачила Будапешт, Таллінн і Вену.

Так і сьогодні. Коли я сфотографувала, на решті, не лише Малопідвальну, а й вихід з неї на Прорізну, я подзвонила чоловіку і просто поставила його перед фактом того, що я на Прорізній. На його спробу запросити аргументи, які доводять необхідність такої поїздки я відповіла, що якщо вмієш бачити різні ракурси, складати маршрути, то ще можна дивитися і дивитися і, якщо місто в кілка разів більше ніж Франківськ, то і за п'ять років ненадивишся.

Тільки зовсім вже піздовата мразота могла посміти бомбити це!

Стрімко відвідавши одну із улюблених ділянок центра Києва, купивши "Гауди молодого", 250 грам, в "Королівстві сирів" на колишній Пушкінський, персиковий тренч Sunday Free у бабусі в переході, а потім ще полуниці на Либідській я вже дісталася до дому.

А ще я загубила обручку. Вона з самого початку була трохи завелика.

А ще я згадала, що коли я уперше гуляла центром Києва сама, в моєму щоденнику ще не було групи "Київ", а були лише "путешествия". Тому я це виправила і в групі дописів "Київ" можна подивитися всі фото, які тут є з видами Києва

Зовсім мало історичного центру, але ж яка фантастична Арсенальна! В цілому, відеоряд створює обличчя мого коханого міста ефектним, але ж це лише частина. Але хай буде, якщо цей ракурс такий, то я люблю його теж. Ракурсів багато і всі чудові!



Тут версія класична. Ракурс інший. Історичного центру більше. Не менше любові, зворушливо... Баба Родина зараз вже із гербом України на щиті, вона вже Мати Батьківщина



І просто вічна класика. Київський вальс "Знову цвітуть каштани" Kyiv 1955. Місто кохане, ти - щастя моє! :-)

Порівняння із німецькими фашистами це є не лише асоціації зі звірячою жорстокістю, зарахуванням себе до нації, яку підтримує весь потойбічний світ, параноїдальними ідеями, через які треба переслідувати інші народи. Це ще й естетика, дизайн одягу Хуго Босс, сильні і спортивні, ті що мають помітні воєнні успіхи. Порівняння із фашистами з Німеччини може не лише ображати, а ще й лестити тим, для кого звіряча жорстокість не є чимось неприйнятним, а от порівняння із сильними ну дуже лестить! Єдине що ті переможці програли, з рештою, а естетика це так відносно, що взагалі справа смаку. Хто сильний той і красивий. Хто перший встав того і капці! :-)

А у нас, на решті, похолодало і, як і весною, настав час носити Массімо Дутті і навіть Хілфігер. А ще настав час діставати теплу ковдру. Хоча тільки у вересні виникає це відчуття, що ти прогулюєш уроки серед зелені, яку під'їдає іржа. І навіть ВДНГ осіннє сонечко торкається так обережно і лагідно, ніби говорить, що з часом все засне і потім буде довгий, зимовий сон. А поки що, качатися у гамаку в саду бажань і дивитися на лебедів в ставочку перед рестораном "Прага", це все є таким класним, що скільки там того зимового сну? :-)

1. Вид на озеро у Голосіївському парку
2. Качечки
3. Ведмедики з камінчиків

У басейні трапилося диво. Ми були спочатку в жаху, але потім все закінчилося добре. Раптом, після чергового купання, вже на шезлонгу, я помітила, що на моєму безіменному пальчику, на правій руці, чогось бракує. Спочатку це було просто відчуття відсутності ваги, а потім я побачила, що немає обручки.

Перша думка: "А її ж дядя Богдан подарував!" О це було б, м'яко кажучи, перед ним незручно... Потім, на Західній Україні обручку знімають лише у одному випадку, коли розлучаються. Ми б не розлучилися б через таке, але все одно неприємно, якщо Сережа ходить в обручці, а я ні. Тож, я вирішила її знайти у будь якому випадку.

Пішла ходити по дну басейна і уважно вдивлятися в дно. Все обійшла, потім побачила що чоловік мій стоїть у басейні, максимально близько до наших місць. Каже, раптом побачив кільце і став на нього. Ми давай пірнати по черзі. То я ставала на кільце і Сергій пірнав, то, навпаки, мінялися і пірнали по черзі. На дні, перед очима, все розпливалося, а ще вода виштовхувала на поверхню.

Сережа вже пішов шукати персонал басейну, а я залишилася стояти на обручці. Почала мерзнути. Як, раптом, до мене підплила жінка, та що купалася разом із підлітками, в яких було дуже дивне волосся, такі кучері, ніби вони мулати, або креоли, або латиноси. Симпатичні і дивні. Жінка українка. Звернулася до мене українською. Сказала, що зрозуміла що ми шукаємо кільце і її хлопці можуть допомогти дістати. І старший підплив, пірнув на саме дно, дуже спритно, і дістав. Я дуже дякувала, побігла шукати чоловіка, щоб відмінити прихід персоналу. І встигла. Сережа сам потім дуже дякував диво-жінці. Вона сказала, що ми дуже гарна пара, побажала нам щастя! :-)

Причому, слід відмітити, що ВДНГ повністю працював на генераторах, але дуже потужних. І жодного разу у басейн не заходили ТЦК. Потім, коли ми вже йшли містом, спека не відчувалася. Принаймні, перші дві години. Ми пройшлися Голосіївський парком, посиділи у ресторані на воді. Зустріли Іллюшу, спілкувалися із ним і Костею, його другом. Потім їхали до дому. Працівників ТЦК на бачили, зате бачили загін військових, які йшли строєм. Вони були у піднесеному настрої, якісь веселі і милі. Хлопці та дівчата

Ну що ж, ватна аудиторія РФ люто і скажено сподівається, що після ракетної атаки, яка відбулася на Київ у мій День народження, вже напевне ці кляті хахли злякаються, замисляться про гарантоване невеселе й трагічне майбутнє (на думку кацапів), відхрестяться від своєї сільської культури і почнуть вдосконалювати навички російської мови. Але ж ні, дива не відбулося. Горять нові нафтобази. Є влучання в грес у рязані. Якісь ми невиправні! :-)

Ба більше, мій День народження був прожитий нами як свято, бо у мене є така традиція, проводити День народження як свято. Після відбою з додатку, який повідомляє про тривоги і підвищену небезпеку, ми замовили чудовий сет суши в мережі Осама. За стільки років, з моменту мого захоплення цим дивом японської кухні, я не припиняла їх любити ніколи! :-) В набір входили три рола "Філадельфія" і одна "Каліфорнія". З тунцем, лососем, вугрем. Кур'єр приніс сет у призначену годину. Я вже встигла зробити зачіску і мейк ап.

Сережа сходив за вином і приніс мені квіти. Білі, жовті і блакитні хризантеми. Як тільки я взяла букет в руки, я одразу відчула, що це такий наш квітковий прапор, символ вільної України.

А ще було багато вітань, з самого ранку. Поки ми сиділи у бомбосховищі. Моя родина, сережина родина. Ці послання любові, такі щирі і теплі зводили нанівець кацапські атаки у моєму емоційному житті. Мої емоції були настільки позитивні, наскільки це взагалі могло бути реальним в цій ситуації :-)

І особливо від Льови! Він сказав як він мене любить і побажав, щоб ракети більше не літали над головою! Маленьке сонечко!

Наступний день був весь у тривогах, а ось після нього настав ранок, коли ми дісталися до басейну ВДНГ і були дуже раді пірнати, плавати, відпочивати на шезлонгах під парасольками, пити пиво в барі, там є бар, відпочинок вийшов чудовий, двух годин вистачило більш ніж достатньо :-)

Сьогодні шахедами, яких налетіла дуже велика кількість, був атакований саме Київ. І ми провели в бомбосховищі всю ніч, сім годин. Я потім ще поспала вдома, але десь години за три с половиною. При тому я почуваю себе нормально. Значить, у бомбосховищі я виспалася. Я то спала, то не спала, там на дивані, але тепер відчуваю, що там вийшло поспати достатньо, щоб сумарно вийшло ок. В розумінні росіян, українці, які мусять кудись бігати в ночі, мають це сприймати як належне. І, звичайно, тому що росіянам глибоко начхати на комфорт українців, і до війни теж, і тому що їм самим, якщо цар-батюшка накаже, вони будуть їсти гівно, причому з радістю! Для мене, якщо мене примушують спати не моїй квартирі а десь на першому поверсі, на дивані, нормою життя таке вважатися не може аж ніяк. Для росіян же ж бути терпилою, скоріше за все, є ознакою доброти.

Всі 68 БПЛА, як і балістична ракета, були збиті. Ніч була спокійною, але дуже часто приходили повідомлення про підвищену небезпеку. Але в мене виходить почати нормально робочий день! :-)

Серед знайомих чоловіків, у Києві, воює лише один. Він недавно зустрівся із Сережею. Каже, буває, важко психологічно, але він цілий, живий і не ушкоджений. Ми його якось бачили разом, після футболу, на початку нашого із Сережей знайомства. Вова грає у любительській збірній і давно є частиною компанії вболівальників Динамо-Київ. Вова, скоріше за все, вже скоро буде вдома остаточно. І Рома теж живий, ніколи не був 300-м. От вся статистика. Те що ці люди взагалі в порядку говорить про те, що ними вбита достатня кількість окупантів, щоб продовжувати жити могли саме вони. Тому "Напрасно старушка ждет сына домой, ей скажут, она зарыдает. И волны бегут от винта за кормой и где-то вдали пропадают"

Today, Kyiv itself was attacked by Shaheds, who flew in a very large number. And we spent the whole night, seven hours, in the bomb shelter. I then slept at home, but about three and a half hours. However, I feel fine. So, I slept in the bomb shelter. I sometimes slept, sometimes did not sleep, there on the couch, but now I feel that I got enough sleep there, so that the total turned out to be ok. According to Russians, Ukrainians who have to run somewhere at night should take it for granted. And, of course, because the Russians deeply resent the comfort of Ukrainians, and before the war, too, and because they themselves, if the tsar-father orders it, they will eat manure, and with joy! For me, if I am forced to sleep not in my apartment but somewhere on the first floor, on a sofa, this cannot be considered the norm of life. For Russians, being patient is most likely a sign of kindness.

All 68 UAVs, as well as a ballistic missile, were shot down. The night was calm, but very often there were reports of increased danger. But I manage to start a normal working day! :-)

Among the men I know, in Kyiv, only one is fighting. He recently met with Seryozha. He says that sometimes it is difficult psychologically, but he is whole, alive and unharmed. We once saw him together, after football, at the beginning of our acquaintance with Seryozha. Vova plays in the amateur national team and has long been a part of the Dynamo-Kyiv fans' company. Vova, most likely, will soon be home for good. And Roma is also alive, he was never the 300th. That's all the statistics. The fact that these people are in good order at all means that they killed a sufficient number of occupiers so that they could continue to live. Ago "Напрасно старушка ждет сына домой, ей скажут, она зарыдает. И волны бегут от винта за кормой и где-то вдали пропадают"

і троянди наших кварталів

Velika Vasylkivska

and roses of our neighborhoods

Ми були настільки захоплені тим що відбувається тут і зараз, що навіть якось не подумали витягнути смартфони і щось сфотографувати. Але в мене є червневі і липневі просто селфі, коли я вибиралася на прогулянку. З новим прізвищем ніби себе почуваєш вже і іншою людиною. Селфі коли ще до і коли вже після

We were so engrossed in what was happening here and now that we somehow didn't even think to take out our smartphones and take a picture. But I have June and July just selfies, when I went for a walk. With a new last name, it's as if you already feel like a different person. Selfie when before and when after

Батьків я не бачила дуже давно, наше з ними спілкування уявлялося, напередодні їх приїзду, якось не дуже визначено. Але все вийшло безпосередньо, із додаванням для них саме тих вражень, що мамо і тато були в захваті! Запропонувати їм прогулянки Києвом рано в ранці, до приходу спеки, було дуже правильним. І, почав, разом зі мною, із вулиці Городецького, а закінчив Подолом, вони були вже в стані накатавшихся на атракціонах дітей, яким тільки залишилося купити по морозиву і відвести до дому спати. Види з Володимирській гірки, з оглядових майданчиків біля Михайлівського собору, скляний місточок, фонтан із рибами, вулиця Десятинна, і, звичайно, Андріївський узвіз, прийшлися їм надзвичайно до души і вони фотографувалися де тільки можна, зі мною і без.

А ще ми гуляли біля Покровського монастиря, бачили Дідорівські ставки, джерело зі святою водою, вікові дуби і, навіть, иву. Підійматися під уклін їм було не так важко як я боялася, що буде в їх віці. Програма і навантаження були саме такі як вони люблять. І архітектура і краєвиди і природа! :-) На поїзд не запізнилися, бутерброди, яки ми для них зробили, не забули! Поїзд до Дніпра з Польщі був більш комфортабельний ніж вони очікували, враження тільки добрі!

I haven't seen my parents for a long time, our communication with them was imagined, on the eve of their arrival, somehow not very definite. But everything turned out directly, with the addition of exactly those impressions for them that mom and dad were delighted with! It was very correct to offer them a walk around Kyiv early in the morning, before the onset of heat. And, he started, together with me, from Horodetskoho Street, and ended in Podol, they were already in the state of children who had ridden on attractions, who only had to buy ice cream and take them home to sleep. The views from the Volodymyr Hill, from the observation decks near the St. Michael's Cathedral, the glass bridge, the fountain with fish, Desyatynna Street, and, of course, the Andriyivsky Uzviz, were extremely dear to them and they took pictures wherever possible, with and without me.

And we also walked near the Pokrovsky Monastery, saw Didorivsky ponds, a spring with holy water, ancient oaks and even a willow. It was not as difficult for them to rise under the bow as I feared it would be at their age. The program and workload were exactly as they like. And architecture and landscapes and nature! :-) They weren't late for the train, they didn't forget the sandwiches we made for them! The train to Dnipro from Poland was more comfortable than they expected, the impressions are only good!

Вчора, у рівнодення, я стала Юлею К. а не П. В скляному кабінеті ми підписали по кілька паперів, а потім нам вручили свідоцтва про наше одруження. Після того нам налили по келиху шампанського і провели у залу, яка була декорована на кшталт тортика. Концентричні кола, троянди. Під час церемонії ми були мов дві полунички на горі цього нібито кондитерського виробу :-)

Нам запропонували підтвердити обіцянки, бути разом в біді і радості, Сережа підтвердив, що буде робити так, щоб я сяяла від щастя. Але й зауважив, що я сяю вже! Юрист, який готував наши документи, знімав нас на телефон.

До дому нас віз таксист, який захотів так прокласти маршрут, щоб ми побачили Хрещатик і Антоновича від самого початку у вигляді бульвару. Так запалювали, мов свічки, одну за однією, відчуття свята. А потім був шлюбний день. Такий що запам'ятовується!


Yesterday, on the equinox, I became Yulia K. and not P. In the glass cabinet, we signed several papers, and then we were handed our marriage certificates. After that, we were poured a glass of champagne and taken to the hall, which was decorated like a cake. Concentric circles, roses. During the ceremony, we were like two strawberries on a mountain of this supposed confectionery :-)

We were offered to confirm our promises, to be together in trouble and joy, Seryozha confirmed that he would do so that I would shine with happiness. But I also noticed that I am already shining! The lawyer who was preparing our documents filmed us on his phone.

We were driven to the house by a taxi driver who wanted to lay out the route in such a way that we would see Khreshchatyk and Antonovych from the very beginning in the form of a boulevard. So, one by one, like candles, the feeling of the holiday was lit. And then there was the wedding day. One that is memorable!

Бути хазяйкою собаки було дуже добре цілих два тижні, але його постійні хазяїни почали вимагати щоб ми її повернули ще в аеропорту. У них відірвалися ручки в сумці, в якій вони везли сувеніри, але ж дуже хотілося разом із валізами везти ще й Прима. В останні хвилини сумку просто штовхали. Прим бігав взад-вперед перевіряючи наявність всіх в групі. Так щоденне милування песиком закінчилося, але я встигла побути собачкиною мамою. Трохи втомилася, але приємно згадати як ми з ним ходили і бігали рано в ранці і бачили всі ці сорти квітів, переважно троянд, які йому хотілося обнюхати, бо тойчик відчував дуже виразні запахи.

Одного разу на нас напала ворона. Тож виявилося, що всі ці чутки про напади ворон на людей в Києві правда. Один раз ворона, яка залицялася до іншої під кущем, звернула увагу на Прима і пішла за ним, розкривши рота. Тоді ми просто пішли не звертаючи на ворону особливої уваги. Нахабна представниця сімейства вранових деякий час нас переслідувала, а потім втратила цікавість. А другий раз ворона атакувала з неба саме мене. Я тоді вийшла гуляти з собачкою с заколкою на голові, ворона підлетіла і клюнула в заколку, а потім усілася на електродротах. Я їй в дуже стислій формі сказала що про неї думаю, а вона щось вигукувала у відповідь. Не те щоб це була реальна загроза, але такого я в своєму житті ще не бачила!

А так дарувати любов, увагу, яку песик з радістю приймає і демонструє свою прихильність, було ну дуже круто! Взагалі ми б не взяли собаку якщо господарі квартири проти тварин, але коли береш на руки Прима, то розумієш, що як би там не склалося, ця собачка має бути нашою! Але власники житла, яке ми знімаємо, живуть в іншому місті і могло якось обійтися. Ось тільки вже не актуально. На прощання ми висловили хазяїнам Прима, що ми з ним гуляли дуже і дуже добре, скільки йому треба, вони ніби прийняли до уваги. Далі будем дивитися


Being the owner of the dog was very good for two whole weeks, but his permanent owners started demanding that we return him at the airport. The handles of the bag in which they were carrying souvenirs broke off, but they really wanted to carry Prim along with the suitcases. In the last minutes, the bag was simply pushed. Prim ran back and forth checking the presence of everyone in the group. So the daily petting of the dog ended, but I managed to be a dog's mother. I was a little tired, but it's nice to remember that we walked and ran with him early in the morning and saw all these varieties of flowers, mostly roses, which he wanted to smell, because the toy could smell very distinct smells.

Once a crow attacked us. So it turned out that all these rumors about crows attacking people in Kyiv are true. Once, a crow courting another under a bush noticed Prim and followed him, opening her mouth. Then we just left without paying much attention to the crow. An impudent representative of the crow family chased us for a while, and then lost interest. And the second time the crow attacked me from the sky. Then I went out for a walk with a dog with a hairpin on my head, a crow flew up and pecked at the hairpin, and then sat on the electric wires. I told her very succinctly what I thought about her, and she shouted something in response. Not that it was a real threat, but I have never seen anything like this in my life!

And giving love and attention, which the dog gladly accepts and demonstrates its affection, was very cool! In general, we would not take a dog if the owners of the apartment are against animals, but when you take Prim in your arms, you understand that no matter what happens, this dog must be ours! But the owners of the housing that we rent live in another city and it could somehow get away. That's just not relevant anymore. In parting, we expressed to Prim's owners that we had a very, very good walk with him, as much as he needed, and they seemed to take it into account. We will see further

How sakura blossoms bloomed in April