інколи робимо реалістичні композиції із вже готових малюнків. Зараз треба зробити з коктейлей, тропичного листя, моря, неба і окремо є набір з тінями. Але це все різного ступеня реалізму. Якщо небо і коктейлі це одне, то море і листя вже інше. Трохи лячно, але Славік каже що все буде добре. Мені так пощастило з ним, це щось! А ще він мені інколи фото своїх котиків присилає :-)))

Так сталося, що ходити по гостях ми почали раніше приходу Нового року. Родичі Сергія з Києва, які не запрошували на День народження через коронавірус, вирішили раптово запросити саме в цей раз. А також їм було цікаво познайомитися зі мною, бо інші родичі, з Івано-Франківська, розповідали про мене багато доброго і казали, що я їм дуже сподобалася. Тоді ми в їх великому особняку то ходили до гори і вниз по внутрішніх сходах щоб я могла оглянути весь будинок, то пили вино в напівпідвальній столовій, а потім вони показували нам свій сад. З бесідками, литими скульптурами, і красивою ландшафтною архітектурою. А ці, київські родичі, водили нас по квартирі, яка займає весь верхній, мансардний поверх, сучасної п'ятиповерхівці, а потім ми пили вино і надзвичайно смачно вечеряли! Вони теж принципово не хочуть нікуди тікати з Києва. Ми побачили дуже затишне родинне гніздечко, людей які давно знають чого хочуть від життя і щасливі жити ось так, спокійно у затишку і гармонії.

Чудові діти виходили до нас з геймерської кімнати привітатися і отримати подарунки і тут же занурювалися в світ ігор обратно. Лабрадорка Монро, шоколадного кольору, що вміє дивитися так у очі і торкатися лапкою під столом що встояти майже неможливо, відчула хто найменше вміє відмовляти собаці, зосередилася саме на мені. А чорно-біла кішка Тигра тільки сором'язливо заглядала з прихожій і ховалася знов. Колись вона сама прийшла до цього будинку і вирішила що це тут будуть її хазяїни. Так і залишилася там жити. А ще великий акваріум в вітальні радував око дивовижними, прекрасними рибами, не гірше ніж в "Оушн Плазі". Глава сім'ї, Андрій, якого ми вітали з Днем народження, колись був льотчик, потім став бізнесмен. В останнє літав 10 років тому, в Німеччині, на авіавиставці. Дуже любить згадувати ті роки коли він літав. Вчора було класно! :-))

Я у перше відвідала цей район Києва на таксі

На ці вихідні до нас приходив Іллюша, синочок Сережи. Ми чим далі тим краще спілкуємося! На жаль, в мене не підійшла відеокарта для самих сучасних ігор, хоча й монітор і вся решта як раз підходили. Для "Сталкеру" треба тількі перевстановити винду. Малому в нас було добре і він розповідав про свої справи дуже щиро і відкрито! :-) На приклад, хоче стати в майбутньому військовим льотчиком, як більшість українських хлопчиків в цей час! При його дійсно казковій зовнішній красі, з синіми як лід очима, Іллюша ще не такий високий на зріст як йому б хотілося, але ми говорили, що якщо йому подобається баскетбол, то варто йти на заняття, щоб стимулювати рост тіла. Взагалі це зрозуміло, що хлопці виростають пізніше за дівчат, але так хочеться вже зараз! :-)))

І ще телек то показував то ні, через перебої з інтернетом. Але атмосфера була чудова! Іллюша до нас прийшов разом із собакою, Примом. Прим - довгошорстний той-тер'єр, схожій на дуже маленьке лисенятко :-) Весь час хоче уваги, а головне ніколи не наїдається :-))) Найбільш спокійно почувається коли сидить на руках, решту часу він занепокоєний нестачею уваги, або їжі, або сташенно веселий бо він у центрі уваги :--))) В ночі цей хвостик не міг спокійно спати, бо то залазив під ковдру, там зігрівався, але через нестачу повітря вилазив до гори, на ковдру, потім знов ліз під ковдру. І так майже всю ніч! Хотів спати саме з нами, а не з малим. :-) Вони мають намір прийти ще, тим більш руде лисенятко одразу зрозуміло, що отримає все що просить :--)))

Фото Прима старе, де він ще зовсім крихітка і не такий пухнастий як зараз:-)) Його важко фотографувати через те що весь час рухається

Путинський прихвостень Кадиров настільки довбойоб, що був упевнений що Степан Бандера ще живий і хотів зустрітися сам із ним віч на віч. Або закликав своїх мавп його схопити. Це, звісно ж, викликало в української аудиторії масу мемів і приколів. Зокрема котик Степан, якій, як і пес Патрон, отримав нагороду у Каннах, як найкращій інфлюенсер, теж прийняв участь :-))

.

Дуже мило, що серед головних персонажів, крім бійців ЗСУ, є вже всесвітньовідомий сапер і пес Патрон, якій наживо отримав нагороду в Каннах. І особливо сподобалося як в кінці серії кацапи кажуть один одному, що керівництву треба докладати, що українців було не два, а п'ятдесят

Дві чорних ласки пройшли вздовж берега одна за одною, спочатку спустився на воду трохи здалеку, а потім раптово виринув біля нас нирок і спритно пірнув знов у пошуках риби. Взагалі очікування щодо риби були багато в кого, недільним ранком, але ні в кого не дзвонили бубонці. Рудий пес прибіг на запах м'яса з мангалу, коли його вже доїли. Дубовий ліс колись був заповідним, а зараз, після восьмої ранку, вже нема вільних місць

В ці вихідні, у перше після Нового року випила горілки. Доброї, якісної, бо я ніколи не вважала правильним економити на спиртному. Бо наша задача була купити пляшку, а нашого друга - виставити страви на стіл. Саме від цієї горілки балакучість, в мене, підвищується в рази. Хто б міг подумати, коли я тільки переїхала у Київ, що я зможу українською переговорити навіть такого чоловіка як Сережа :-)) Йоркшиська тер'єрка Мія, яка не була в перукарки вже місяць, норовила пригнути вище столу. Ветеринар радить їй давати заспокійливе бо вона надто активна навіть для своєї породи, хоча й видно що її трошки перегодовують.

Купувати киянину квартиру чи не витрачати долари, або як іноді помилково не купувати біткойни, йшлося про таке чи інше. Витративши всю речову активність, заснули, коли прийшли до дому, а в вечорі дивилися фільм про другу світову, який знятий саме німцями. "Наші матері, наші батьки" мабуть, скоріше про те, що на місці лейтенанта Вильгельма, просто хлопця з хорошої сім'ї, може бути кожен, про те що помилитися у поглядах і сам постраждати від тоталітарного режиму може кожен. Ніякий Гітлер не буває няшною пуською, нема демократії - нема базових прав людини. Актори чудові. Я ще раніше чула що найкраща театральна школа зараз у Німеччині. І ось подивилася німецьке кино, якого я, в моєму житті, бачила дуже мало.

Дуже хороша історична стрічка. Дуже показова сцена, де червоноармійці гвалтують, а потім розстрілюють медсестер, які не встигли втекти разом з усіма з німецького госпіталю до приходу червоних. Одна з медсестер росіянка. Є людяна поведінка, а є поведінка мразоти. Так, садисти і психопати можуть бути в будь якій армії, як і нормальні адекватні люди. Але тільки російські люди зараз живуть етичними нормами середини 20-го сторіччя. Застaрілість мислення як тип масової розумової відсталості.
Хоча якщо у фільмі, такі як Вильгельм і Фрідхель є прикладом носіїв адекватної норми тогочасної Німеччини, то сучасні росіяни бачать, як норму, поведінку садистів і психопатів. Тобто оберштурманфюрера, якій, на жаль, у кінці фільма прикинувся звичайним добропорядним німцем, якому треба допомогти всій решті відбудувати післявоєнну Німеччину. Ось тілки хіба виправдовує Вільгельма і Фрідхеля те, що вони лише виконували накази і були лише винтиками потужного смертоносного механизму?

Те що молодший з братів, Фрідхель, не захотів здаватися у полон і пішов свідомо на пулі радянської армії, свідчить про те, що він, як найрозумніший з братів, розумів недоцільність спроби уйти від відповідальності. Він всю війну усвідомлював те, яким гівном вони займаються через накази командування. Йому не треба було жити далі.
Всім хто вижив з п'яти друзів, було дуже соромно перед євреєм Віктором, якій пройшов через жахливе пекло. Після розвіювання марева пропаганди, настало усвідомлення того що сталося. Тільки ось зараз, в сучасних росіян, скоріше за все, ніяке усвідомлення не можливе, бо в них адекватна норма - садизм і психопатія

А мій портрет з найкращою чотирилапою подругою буде нагадувати щасливі вихідні і радість спілкування с цим комочком любові до всього світу :-)

В Київі, взагалі, зараз все спокійно. У нашому будинку на кожному поверсі хтось є. Мене додали в будинковий чат, бачу як звітують інші про свої поверхи, чи все добре і звітую сама.

На вулицях багато обговорюють бойові дії наших. На приклад, як спрацьовують байрактари, або про те, що Хутін йобнувся остаточно. Про це говорять всюди, в потягах, на вулицях, в таксі, коли плетуть маскувальні сітки. Багато бажають Путіну щоб він сдох. Байрактар стає популярним ім'ям для тварин. У київському зоопарку народився лемурчик, потім десь ще бізончик, а ще в ВСУ в когось німецька вівчарочка, то їх всіх назвали Байрактарами.

В Херсоні, єдиному захопленому великому місті, багатотисячні мітинги за Україну. Чому Пуйло думало що воно втримає теріторії, які вдасться захопити то є незбагненна таємниця. Хиба його оточення йому бреше як дихає. Як ото нашому Януковичу. Каже лише те що він хоче почути. Взагалі центр Херсона дуже впізнаваний, його не підробить жоден Голівуд. А бідній Україні це тим більш не по силам. В нас всі сили зараз йдуть на те щоб випіздувати ворога і повернуті всі без вийнятку втрачені території, починаючи з 14-го року.

У Криму багато де виставляють квартири на продаж, скоріше за все, не дорого

.

Зазвичай, я, малюнки зроблені на папері, без сумніву викидую. Навіть спочатку рву на шматки, щоб на смітнику їх нe знайшов хтось, кому прийде у голову скористатись цим, а потім викидую. Коли набереться достатня вага в пакеті зі шматкми малюків. Але цього котика викинути не можу. Це перший випадок, коли я за останній рік зберігаю малюнок. І я дуже рада щo він таким вийшов. Дивлюся перед роботою багато різних фоток з інтернету, а потім роблю щось своє, сгенероване у підствідомості, та подане звідти в уяву

Если выйти из Пейзажной аллеи на Андреевский спуск, напротив, возле церкви, открывается новая смотровая площадка, точнее, терасса, которая тянется до Владимирской горки, отлично выполненный деревянный подмост, с перилами и скамеечками, которому, как мне сказали, не больше полугода. Вид на город офигительный и, пока мы шли к Владимирской горке, то особенно, лично мне, бросилась в глаза Киево-Могилянская Академия. Ее мятно-белая колокольня, с золотом. Я спомнила что там учился Максим Рубан, автор песни "Закохані злодії". А потом вспомнились смольнянки, которые не оказывались готовы к знакомству с реальным миром. И процесс адаптации был травматичен. И, судя по интервью Максима, в Украине всегда был аналог этого ВУЗа, но не только для девочек. Возможно, в Киево-Могилянской Академии так воспитывают учеников, что и для них вход в общий мир тоже травматичен, но, с другой стороны, как замечательно, что такие как Максим существуют! :—)

Киевские вороны точно особенные. Вот, например, на каскаде лестниц, ведущих от Пейзажки к Воздвиженке, сидел такой, серо-черный здоровяк и держал в крепком клюве грецкий орех. Я, конечно, давай фотографировать. А он сначала отвернулся, когда я продолжила, неспешно улетел. Зачем одного ворона, из этих всех, сажать в клетку на Рейторской вообще непонятно! А вот еще "Сквер киевских интеллигентов". Там ворон в цилиндре и чугунный. Я там вчера была впервые. И, выбирая по интернету летнюю обувь, представляла как я гуляю по этому скверу, то в одних босоножках, то в других, но именно в юбке со слонами, так ничего и не выбрала

Катались на велосипедах, смотрели фильмы в кинотеатрах. В парке ВДНХ возле пруда скамейки-качели, свадьбы, детские квесты и лебеди. Лебеди почему-то делились на черных, которые плавали в воде, и белых, которые тусовались возле павильона, где посетителям продают корм для лебедей. Причем, в очереди стояли как люди, так и один лебедь. Никто не возражал, ему было так надо :--) Фильмы с эффектом присутствия действительно помогают пререключиться на другую реальность, а уже потом будут высказаны замечания в адрес создателей, допустим, Джокера, а так же, что именно понравилось в этом фильме. Есть и артхаусное кино, которое мы можем смотреть вместе. Например, фильмы Киры Муратовой. Джокер, в целом, хороший, действительно американское кино меняется с тех пор как я его смотрела часто и перестала. Уходить от стереотипов, хороший навык, кто научился, тот молодец.

Идея заняться сексом в примерочной кабинке была бы ближе к реальности, если бы не поезд и сеанс кино, отчего было мало времени. Поэтому самым необычным местом, в этот раз, оказалась ванная, где мы сначала смотрели на английском фильм Гая Ричи "Большой куш" а потом получали один за другим свои оргазмы :--) Вообще, я открыла новое, то что если мужчина хочет секса каждый день, то я тоже могу столько же раз. И я могу испытывать оргазмы обоих видов теперь с одинаковой вероятностью! :--)

На велосипеде я не каталась с 12-ти лет, оказалось, что хоть привыкать к сиденью не так просто как я думала, но все равно кайфово, несмотря на легкий дискомфорт в области малого таза. Будто в парке ВДНХ было маленькое путешествие, к тому же, чудесная погода :--)

.

В двух кварталах выше моего дома есть кафе с котиками. Вдруг заметила, что на дверях анонсируют мейкуна и еще какого-то пыщку. Не столько кафе, сколько кошачий зоопарк. Я не знаю как скоро у меня найдется время поехать в Асканию Нову, где зебры, бизоны и прочие няшны звери без решеток, но хотя бы схожу погладить мейкуна. Мне не нужен их кофе, но, может, нальют мне воды

Оказывается, присутствие именно французских бульдогов на сеансах французского кино, не лишенного любовной лирики, может быть очень смешным. Особенно, если они просыпаются как раз когда идет сцена, после которой точно должен быть секс и начинают похрюкивать по нарастающей. Кажется, особенность этой породы в том, что они не могут не хрюкать когда бодрствуют

Если вычесть из любви сексуальную составляющую, останется родительский инстинкт, точнее, программа заботы и кормления. Например, поцелуй - это символическое кормление, как бы из клюва в клюв. Или пример у млекопитающих - собаки. Выражая свою привязанность, они норовят лизнуть вас прямо в рот. Люди педоморфны, то есть дитенышеподобны. Поскольку заметно нежнее взрослых обезьян

Взагалі-то, скількі я не пробувала нишком знімати чи то людей, чи то тварин, саме котів, вони майже завжди помічають. Так, розумію, що слід зробити вигляд, що фотографуєш шось поряд, а потім швідко узяти в кадр саме живий об'єкт, але це нестерпне відчуття, що обмаль часу, примушує жадібно хапати, замість того, щоб крадькома полювати, так ніби ти сам майже неживий об'єкт

Вчера, на набережной, было необычайно людно, и, конечно, собачно. Надо сказать, мода для животных у нас не просто не стоит на месте, но и развивается успешными темпами. Собачка неизвестной мне комнатной породы, вся небрежно растрёпанная, в розовом юбочном костюме, с бантом на голове, бежит по всей набережной за другой декоративной, но почему-то неодетой собакой. На бегу издает, разнообразные звуки типа "попискивание". Хозяйка спрашивает: "У вас, наверное, мальчик? Она у нас всегда так реагирует". Однако, эмансипе!

Посмотрела новый выпуск передачи "Все как у зверей". Оказывается, инстинкты часто путают с рефлексами и социальными стереотипами. Во-первых, именно у высших позвоночных нет практически совсем врожденной программы действий, только для совсем еще младенцев. А чем умнее и чем более развит становится взрослеющий человек, тем меньше приходится говорить о каких-либо врожденных программах. То, что принято считать основными инстинктами - это потребность, реализация которой зависит от воспитания, знаний, культурной среды. Рефлекс как реакция на раздражитель возникает в определенных ситуациях, не являясь частью каких-то программ. Чем меньше интеллект у представителя животного мира, тем больше он находится во власти инстинктов. Кажется, на человека это вообще не распространяется, и даже вообще на высших приматов