А ще на мене напала собака. Я гуляла повз приватні будинки, але вже ближче до повороту на переїзд. Раптом бачу кота без хвостика .. Замислююся, це безхвоста порода чи інвалідність? Як раптом до кота починає підходити пес. Звичайна дворняга середніх розмірів. Хвостом виляє, на писочку намальована цікавість до кота. Кіт починає корчити страшні гримаси, вигинати спину, махати лапами з відстовбурченими пазурами. Стає видно що хвіст в нього відтятий насильно, але вже загоївся. Я йду собі далі, залишив учасників бійки на самоті. Коли поверталася тим самим шляхом назад, кота вже не було. Зате собака бігала по вулиці розлючена і кидалася на все підряд. Побачив мене, вона підбігла і почала тявкати. Я, одночасно думаючі, чи прийдеться її копати ногою, виставила перед собою сумку і, злегка підвищуючи голос, сказала: "Ти що, охреніла, дурепа? А ну пішла звідси!" Собака подивилася на мене витріщеними очима і раптом знову кинулася на проїжджаюче повз авто. На собаці ошійник, на ошійнику золотистий жетончик. Останній раз на мене нападала собака хіба що в дитинстві. Поки я живу у Києві, такого ще не було


А еще на меня напала собака. Я гуляла мимо частных домов, но уже ближе к повороту на переезд. Вдруг вижу кота без хвостика.. Задумываюсь, это бесхвостая порода или инвалидность? Как вдруг к коту начинает подходить пес. Обычная дворняга средних размеров. Хвостом виляет, на мордочке нарисован интерес к коту. Кот начинает корчить страшные гримасы, выгибать спину, махать лапами с оттопыренными когтями. Становится видно что хвост у него отсечен насильно, но уже зажил. Я иду дальше, оставляя участников драки в одиночестве. Когда возвращалась, тем же путем, назад, кота уже не было. Зато собака бегала по улице разъяренная и бросалась на все подряд. Увидев меня, она подбежала и принялась тявкать. Я, одновременно думая, придется ли ее пинать ногой, выставила перед собой сумку и, слегка повышая голос, сказала: "Ты что, охренела, дура? А ну пошла отсюда!" Собака посмотрела на меня выпученными глазами и вдруг снова бросилась на проезжающее мимо авто. На собаке ошейник, на ошейнике золотистый жетончик. В последний раз на меня нападала собака разве что в детстве. Пока я живу в Киеве, такого еще не было

В нас такі різкі стрибки змін у погоді, що замерзання опадів і перетворювання льоду на хлябі за добу вже буденність. Ніхто вже не намагається посипати гравієм. Сережа, цими днями, травмував ногу. Тож завдань, крім роботи, в мене побільшало. Мазі, перев'язки, приготування порцій, кави, чаю, до кожного прийому їжі. Травмований чоловік це як маленька дитина! Але ж, нічого. Перелому немає. Є позитивна динаміка. Ми й це подолаємо!

У нас такие резкие скачки изменений в погоде, что замерзание осадков и превращение льда в слякоть за сутки уже обыденность. Никто уже не пытается посыпать гравием. Сережа, на днях, травмировал ногу. Так что заданий, кроме работы, у меня стало больше. Мази, перевязки, приготовление порций, кофе, чая, для каждого приема пищи. Травмированный мужчина это как маленький ребенок! Но ничего. Перелома нет. Есть положительная динамика. Мы и это преодолеем!

Росіяни нас обстрілюють ракетами низької точності абсолютно безсистемно. Схоже, єдина мета - викликати паніку у простих обивателів, які в страху почнуть тиснути на уряд, щоб ті ухвалили рішення про капітуляцію, але паніки немає. Дуже шкода, що від таких ідіотських обстрілів страждають діти. Коли ми починаємо збиратися серед ночі, щоб піти вниз, Сергій кричить на мене і називає "равликом", але що ж робити, якщо я насправді равлик, капуша. Ми домовилися що кашемірову шаль я кластиму біля перших вхідних дверей, де висить найтепліша куртка і не повертатимуся за нею. А ще ставитиму пляшку з водою. Сергій каже, що тут нема чого ображатися, адже я поводжуся як дитина.

Оскільки безмозкі створіння намагаються нас залякувати балістикою радянського зразка саме вночі, а працювати треба вдень, то я розпочала нове завдання – візерунки у стилі Баухауса. І мені зараз подобається працювати під пісні Майкла Джексона. Виходить, у нього є офігенні речі! І концерти, які він давав, можна назвати більше виставами, ніж просто виступами. Образ гуманоїдної ляльки Джима Керрі у фільмі "Маска" чимось подібний до сценічного образу Джексона. Кривляка-трикстер, тіло якого не зовсім підкоряється законам фізики, зате пластика демонструє абсолютний контроль над реальністю


Россияне нас обстреливают ракетами низкой точности, абсолютно бессистемно. Похоже единственная цель - вызвать панику у простых обывателей, которые в страхе начнут давить на правительство, дабы те приняли решение о капитуляции, но паники нет. Очень жаль что от таких идиотских обстрелов страдают дети. Когда мы начинаем собираться среди ночи, чтобы пойти вниз, Сережа кричит на меня и называет "улиткой", но что же делать, если я на самом деле улитка, капуша. Мы договорились что кашемировую шаль я буду класть возле первой входной двери, где висит самая теплая куртка и не буду за ней возвращаться. А еще буду ставить бутылку с водой. Сережа говорит, что тут нечего обижаться, ведь я веду себя как ребенок.

Поскольку безмозглые создания пытаются нас запугивать баллистикой советского образца именно ночью, а работать нужно днем, то я приступила к новому заданию - узоры в стиле Баухауса. И мне стало нравиться работать под песни Майкла Джексона. Выходит, у него есть офигенные вещи! И представления, которые он давал, можно назвать больше спектаклями чем просто выступлениями. Образ гуманоидной куклы Джима Керри в фильма "Маска" чем-то подобен сценическому образу Джексона. Кривляка-трикстер, тело которого не совсем подчиняется законам физики, но зато пластика демонстрирует абсолютный контроль над реальностью

Ми з Сергійком нещодавно почали думати що ми один одному подаруємо на Різдво-Новий рік. І визначились із подарунками. Це демісезонний одяг, який давно хотілося купити, але були більш нагальні цілі і тому залишалися речі, які не в пріоритеті. А тепер ось вибрали, але Нового року та Різдва чекати не стали, а подарували один одному вже зараз! І так цьому раді начебто вже Новий рік :-) Тому що речі супер! Як зробити, щоб свято Різдва виділялося серед звичайних днів, потрібно ще подумати. А поки що звичайні дні, як правило, пов'язані з сидінням у нашому звичайному бомбосховищі. Тривога рідко буває більше години, але внизу трохи холоднувато навіть у верхньому одязі.

Сергій подарував мені джинсову курточку на хутірі. Я з подивом, помітила, що штучне хутро це вже не те, що було раніше! Ніжніше текстури хутра кролика, та й ворсинки наче навіть тонше. Утеплення хутром не повністю, рукава без, тому на нинішню погоду навряд чи підійде. Але вище за +8 спробую в ній вийти. А ще у нашому кварталі з'явилися надзвичайно смачні зимові груші! Я раніше таких смачних не пробувала. А ще мій улюблений сир "Джугас" із чудовою знижкою! Я вмію радіти дрібницям, взагалі-то. Влітку, окрім бомбардувань, було багато чого. Особливість нашого району в тому, що і двори багатоповерхівок і приватні володіння потопають у квітах і навіть пізніьої осені можна зустріти найпізніші троянди. По вулицях ходять милі тварини, у будинку, де ми жили раніше, десь у районі даху, здається, досі живе яструб. Чашка кави з ранковою сигаретою, плитка шоколаду. Комплімент від чоловіка та інші радості стосунків. Захід сонця, посмішка знайомої дитини.

Читання новин то рубає мою, таку милу, повсякденність іноді на шматки, то дає більше надії та гормонів дофаміну, але тканина моєї повсякденності, спочатку, чистий позитив. Так, туди проривається всяке, тому що йде війна. Але я хочу дожити до Перемоги не з почорнілим від горя обличчям. А хоча б просто собою


Мы с Сережей не так давно начали думать что мы друг-другу подарим на Рождество-Новый год. И определились с подарками. Это демисезонная одежда которую давно хотелось купить, но находились более насущные цели и поэтому оставались вещи, которые не в приоритете. А теперь вот выбрали, но Нового года и Рождества ждать не стали, а подарили друг-другу уже сейчас! И так этому рады как будто уже Новый год :-) Потому что вещи супер! Как сделать чтобы праздник Рождества выделялся среди обычных дней нужно еще подумать. А пока обычные дни, как правило, связаны с сидением в нашем обычном бомбоубежище. Тревога редко бывает больше часа, но внизу немного холодновато даже в верхней одежде.

Сережа подарил мне джинсовую курточку на меху. Я с удивлением, заметила, что искусственный мех это уже не то что было раньше! Нежнее текстуры меха кролика и ворсинки как будто даже тоньше. Утепление мехом не полностью, рукава без, поэтому на нынешнюю погоду навряд ли подойдет. Но выше +8 попробую в ней выйти. А еще в нашем квартале появились необычайно вкусные зимние груши! Я раньше таких вкусных не пробовала. А еще мой любимый сыр "Джугас" с чудесной скидкой! Я умею радоваться мелочам, вообще-то. Летом, кроме бомбежек, было много чего. Особенность нашего района в том, что и дворы многоэтажек и частные владения утопают в цветах и даже самой поздней осенью можно встретить самые поздние розы. По улицам ходят милые животные, в доме, где мы жили раньше, где-то в районе крыши, кажется, до сих пор, живет ястреб. Чашка кофе с утренней сигаретой, плитка шоколада. Комплимент от мужа и прочие радости отношений. Закат солнца, улыбка знакомого ребенка.

Чтение новостей то рубает мою, такую милую, повседневность иногда на куски, то дает больше надежды и гормонов дофамина, но ткань моей повседневности, изначально, чистый позитив. Да, туда прорывается всякое, по причине того что идет война. Но я хочу дожить до Победы не с почерневшим от горя лицом. А хотя бы просто самой собой

Напередодні неділі була тривога, яка тривала вночі більше трьох годин. Якщо Сережа може спати на першому поверсі, сидячи на диванчику, я не сплю, в таких випадках, майже ніколи. Тим більш, до нас приєдналася ще дівчина з квартири над нами. Їй вже лінь ходити до сусіднього будинку в справжнє бомбосховище, а центральна частина нашого будинку таки може щось витримати у разі чого. Тож на другому диванчику тепер можна лише сидіти. А ще конс'єржка, яка любить жалітися і голосити і думає що все знає краще за всіх, бо життя прожила (На 10 років молодше за мою маму) виступає перед нами з багатохвилинним монологом, про війну, про своє життя, про господарство в селі і т. і. Ми, я, Сергій і сусідка зверху, переважну більшість її виступу, просто киваємо у відповідь і інколи щось відповідаємо, бо ми чемні. Оскільки ми там просиділи майже до ранку, то виспатися, коли у мозку працюють вже центри денної активності, мені не вдалося, я не вмію спати вдень... Але, ми навели порядок вдома, я навіть помила плиту, і погуляли, хоча й недалеко від будинку. Тобто якось дуже сильно зіпсувати, саме нам, вихідний в кацапів не вийшло! Хіба що мені було важко читати книгу яку я знайшла українською. Сам роман "У пошуках втраченого часу" читати, поки що, не вийшло. Зате там розкішне передслів'я, яке чітко дає уявлення, що це за книга. Я точно таке люблю! Коли внутрішній світ людини і його буденне життя утворюють одне ціле, незалежно від часу, з якого в уяві утворюються колажі, те що вже в минулому. Які б не були тривоги по тривалості, я буду читати це оповідання!

Хоча до Андрія С. Сергій вирішив йти без мене і я знала що запитувати, чи можна мені, не можна, Андрій вихопив трубку в Сережи, коли я подзвонила, і сказав, що радий мене чути. Обурився тим що Сережа мене із собою не запросив до нього! Ми домовилися, що будемо бачитися ще у трьох. Це вже після того, як мій чоловік сказав, що в нас вдома йому нема чого робити, а далі вже мене не запросив.

Заходили ще в гості до товарища, якого жінка залишає на вихідних самого з дитиною і їде до своєї мами. Чотирирічний Дімка радісно зустрічав нас із батьком на порозі їх квартири. Адже він любить гратися із дядею Сережею! Гралися в схованки, а ще в гру, де треба ходити фішками, після того як кинеш кубики, і що цікаво, цей хлопчик зажди кидає кубики так, що в нього більше всіх ходів і тому виграє навіть в дорослих. Власне він приходиться небожем п'ятирічній киянці Саші, якій ми раніше дарували планшетик для малювання і вони дуже схожі між собою! А ще невгамовний йорк Мія весь час намагалася облизувати всіх одночасно і застрибнути на стіл із грою. Через це два рази всі фішки падали на підлогу, а кубики Мії на голову, хоча це її ані трохи не засмутило! :-)

У вечорі я дзвонила мамі і вона розповідала як готує картоплю для Льови, бо він знов хоче щоб був "Мак Дональдс". В її рецепті порізані брусочки треба проварити пару хвилин, а потім, змазавши олією, запікати в духовці. Виходить саме така картопля фрі, від якої Льова в захваті! Але з хот-догом мама не вгадала. Вона вже зібралася готувати ту саму сосиску у тесті, що ми пам'ятаємо ще за радянські часи. Звичайно, з кращого тіста. Але я дуже вчасно сказала їй, що хот-дог робиться із готової продовженої булочки по типу рогалика. Так я вберегла маму від даремних зусиль, а Льову від розчарування. Рома вже не ходить у футбольну школу і відвідує, по черзі, то художку то легку атлетику



Накануне воскресенья была тревога, продолжавшаяся ночью более трех часов. Если Сергей может спать на первом этаже, сидя на диванчике, я не сплю, в таких случаях, почти никогда. Тем более, к нам присоединилась еще девушка из квартиры над нами. Ей уже лень ходить в соседний дом в настоящее бомбоубежище, а центральная часть нашего дома таки может что-то выдержать в случае чего. Так что на втором диванчике теперь можно только сидеть. А еще консьержка, которая любит жаловаться и причитать и думает что все знает лучше всех, потому что жизнь прожила (на 10 лет моложе моей мамы) выступает перед нами с многоминутным монологом, о войне, о своей жизни, о хозяйстве в деревне и т.д. Мы, я, Сергей и соседка сверху, подавляющее большинство ее выступления, просто киваем в ответ, иногда что-то отвечаем, потому что мы вежливы. Поскольку мы там просидели почти до утра, то выспаться, когда в мозгу уже работают центры дневной активности, мне не удалось, я не умею спать днем... Но, мы навели порядок дома, я даже помыла плиту, и погуляли, хотя и недалеко от дома. То есть как-то очень сильно испортить, именно нам, выходной у кацапов не получилось! Разве что мне было трудно читать книгу, которую я нашла на украинском. Сам роман "В поисках потерянного времени" читать, пока что, не получилось. Зато там роскошное предисловие, четко дающее представление, что это за книга. Я точно такое люблю! Когда внутренний мир человека и его повседневная жизнь образуют одно целое, независимо от времени, из которого в воображении образуются коллажи, то, что уже в прошлом. Какие бы ни были тревоги по продолжительности, я буду читать этот роман!

Хотя к Андрею С. Сергей решил идти без меня и я знала что спрашивать, можно ли мне с ним, нельзя, Андрей выхватил трубку у Сережи, когда я позвонила, и сказал, что рад меня слышать. Возмутился тем, что Сережа меня с собой к нему не пригласил! Мы договорились, что будем видеться еще втроем. Это уже после того, как мой муж сказал, что у нас дома ему нечего делать, а дальше меня уже не пригласил.

Заходили еще в гости к товарищу, которого жена оставляет на выходных с ребенком и едет к своей маме. Четырехлетний Димка радостно встречал нас с отцом на пороге их квартиры. Он ведь любит играть с дядей Сережей! Играли в прятки, а еще в игру, где надо ходить фишками, после того как бросишь кубики, и что интересно, это мальчик всегда бросает кубики так, что у него больше всех ходов и потому выигрывает даже у взрослых. Собственно он приходится племянником пятилетней киевлянке Саше, которой мы раньше дарили планшетик для рисования и они очень похожи между собой! А еще неугомонный йорк Мия все время пыталась облизывать всех одновременно и запрыгнуть на стол с игрой. Из-за этого два раза все фишки падали на пол, а кубики Мии на голову, хотя это ее ничуть не расстроило! :-)

Вечером я звонила маме и она рассказывала как готовит картошку для Левы, потому что он снова хочет, чтобы был "Мак Дональдс". В ее рецепте порезанные брусочки нужно проварить пару минут, а затем, смазав маслом, запекать в духовке. Выходит именно такой картофель фри, от которого Лева в восторге! Но с хот-догом мама не угадала. Она уже собралась готовить ту же сосиску в тесте, которую мы помним еще в советские времена. Конечно, из лучшего теста. Но я очень вовремя сказала ей, что хот-дог делается из готовой продолговатой булочки по типу рогалика. Так я уберегла маму от бесполезных усилий, а Леву от разочарования. Рома уже не ходит в футбольную школу и посещает, по очереди, то художку, то легкую атлетику.

Сьогодні я допомогла російськомовному інваліду, в колясці, спускатися по пандусу. Спочатку він звернувся до російськомовного чоловіка якій просто йшов повз. І той почав на російській мові відмовляти: "Ви що самі не можете спуститися по пандусу? Просто берете і спускаєтеся" Тобто поводився як людина недобра і непорядна. Тоді я запитую інваліда українською мовою: "А можу я вам допомогти?". Він мені пояснив, що треба позаду триматися за ручки на спинці і стримувати коляску від надмірно швидкого руху. На поворотах пандусу відчувалося, що мені бракує досвіду керування інвалідними колясками, але, зрештою, я довезла цього чоловіка до тротуару. Він побажав мені "Хорошего дня!" і я йому теж. Робити добрі справи легко і приємно, особливо коли ти здорова людина!

Сегодня я помогла русскоязычному инвалиду, в коляске, спускаться по пандусу. Сначала он обратился к русскоязычному мужчине, который просто шел мимо. И тот начал на русском языке отказывать: "Вы что сами не можете спуститься по пандусу? Просто берете и спускаетесь" То есть вел себя как человек недобрый и непорядочный. Тогда я спрашиваю инвалида на украинском языке: "А могу я вам помочь?" Он мне объяснил, что надо сзади держаться за ручки на спинке и удерживать коляску от чрезмерно быстрого движения. На поворотах пандуса чувствовалось, что мне не хватает опыта управления инвалидными колясками, но в конце концов я довезла этого мужчину до тротуара. Он пожелал мне "Хорошего дня!" и я ему тоже. Делать добрые дела легко и приятно, особенно когда ты здоровый человек!

В вихідні росіяни раптом згадали що треба нас обстрілювати. Попри те що я вважаю, що Київ повністю захищений, мій чоловік тягне мене у бомбосховище, інколи із матюками. Я можу, попри це, залишитися дома, а потім все одно туди прийти тільки для того щоб скласти йому товариство. Якщо чесно, з усього будинку зараз ходимо лише ми. Дівчина, що живе над нами, навіть якщо їде із нами разом у ліфті, йде до сусіднього будинку, де також пересижує тривогу моя перукарка із донькою.

Юля розповідала, що там вже ціла компанія і люди приходять з матрацами і пледами. Можливо, молода сусідка зверху має там товариство свого віку, а може і протилежної статі. Більше ніхто нікуди не ходить, всі сплять.

Сережа вважає, що навіть якщо одна зі ста ракет буде збита прямо над Києвом, то нам не слід ризикувати і чекати вдома поки уламки полетять в наш будинок. А я вважаю, що якщо відсоток ймовірності невеликий, то їм можно зневажати.

Заснути не дома, навіть на м'яких меблях, я зазвичай не можу. Тому буває що приходиться робити незапланований вихідний.

Але ж, на днях, я, все ж, бачила два дива. Недалеко від будинку, у вересні, розквітла рожева магнолія і в черзі на касу, у магазині, мені посміхнувся персиковий шпіц. Шпіц був маленький, що називається карликовий, і він забарвленням нагадував гарбузову кашу з молоком. Сидів собі тихенько на руках в хазяйки і раптом, побачивши мене, повернув голову і розтягнув ротик в усмішці. Просто був серйозний і раптом посміхнувся. Наче сонце показалося з хмаринки :-)))

Якось обговорили зі Славіком ситуацію на ринку ілюстрацій. Виявилося що частина покупців все частіше звертається за допомогою до Ші. Ті хто не розуміються на тонкощах і всіх вимогах до кінцевого продукту. Ші робить растр, ми вектор. І досі є різновиди поліграфічного дизайну, які орієнтуються саме на векторні зображення. Але нам вже зараз треба думати про те що можемо ми і чого гарантовано не може штучний інтелект. Треба прикласти максимум зусиль щоб із ним не ділитися. Як не дивно, Ші не може робити грамотно звичайні лінейні іконки. Чогось бракує для того щоб робити впізнавані позначки чогось по сітці, яка назавжди залишиться стандартом для будування того що є мінімального можливого розміру як для зображення для веб. Растрові іконки пливуть, крім того що, в загальному, завжди більше будуть потрібні векторні а не растрові.

Далі виявляється що Ші не здатен розробляти персонажі і, головне різні емоції. Розробляти персонажі означає створення серії малюнків одного і того ж кого завгодно, мультяшного і позитивного, бо не позитивного не куплять.

А ще, в нас є ідея, за допомогою Ші створювати сцени, де правильно виставлено світло, композиція, кольорове рішення, а потім малювати це у векторі, доповнюючи це і вдосконалюючи до тих пір поки перевага створення людиною не стане очевидною. Славік вже створив багато пейзажів, які буду малювати у векторі я, а вдосконалювати ми разом, бо такого ступеню перфекціонізму і, в доброму сенсі, занудства, в мене немає.

Персонажі не знають, на відміну від нас, тих заморочок із проблемами, а просто насолоджуються життям. І я рада за них.

І вже вважаю за доцільне зізнатися, що я стала щасливою власницею чудової Барбі із ультракороткою стрижкою, для якої я вже купила домашній спортивний костюм, і вона сидить біля ліжка на тумбочці із обличчям сповненим позитиву і спраги здорового образу життя. Є на кого рівнятися. Решта колекції іграшок просто плюшеві лежебоки.

Сережа, коли недавно побачив як я роблю вправи для сідниць, назвав мене Барбі, але я наполягаю на тому що я є Юлечкою, мої персонажі це одне, а я інше, але куріння вже зводиться до трьох сигарет у день і це є наслідком покупки її, незрівнянної :-)

⚡️ Сили ППО вночі знищили усі 28 крилатих ракет та 15 із 16-ти БПЛА, - головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний

Усього зафіксували 44 російські цілі: ракети типу Х-101/Х-555/Х-55 та «Shahed-136/131»

Я

Сьогодні просиділи в укритті півночі, і навіть чули вибухи, але всі повітряні цілі були знищені. Згодом з'ясувалося що звуки від перехоплення ворожих ракет були досить далеко.

А мені ніщо не заважає ходити по сходах раз на тиждень. І я можу вже спускатися і підійматися на 10 поверхів

Виробництво в Сережи зараз так працює, що він інколи проводить час вдома саме коли працюю я. В будні. Ми тоді більше спілкуємося, але й іноді сваримося. Ось, на приклад, вчора сварилися через те кому дістанеться останній персик в холодильнику. Кожен був упевнений що поведінка іншого не є припустимою. Але все закінчилося фразою: "їж, люба, скільки хочешь!" А потім ми переконалися остаточно, що найкращій секс - це спонтанний :-) Особливо, коли є можливість клімат-контролю серед жахливої спеки. Буває, ми плануємо секс ще з ранку. Мене не лякає запланованість. Воно завжди можно зробити так щоб вийшло добре. Але бути заскоченим зненацька - це щось неймовірне!

Іноді я чую як з кімнати де телевізор Сергій кличе мене: Дупка :-) Але я теж займаюся інколи неймінгом. Хрюня, Мурмурчик, Підлабузничок :-)))

Але, на ВДНГ, все ж, була одна деталь. Дерев'яне панно-різблення, яке присвячене війні. Скромно стояло подалі від людського моря. Окремі сюжети ніби пліточки. Серед них вирізані назви міст. Вирізано все підкреслено грубо. Мабуть кожна пліточка символізує віконце в чиєсь життя. Десь були і лебеді і вогонь, жіноче обличчя, вітер, поховання, каплички. Всі їх об'єднував образ лиха, попри всю відмінність однієї від одної, була єдина емоція. Можливо біль, або просто пригнічений стан душі.

Але, все ж, хотілося в цей день бути як усі. Десь вдалині виднілися атракціони, можливо і бісово колесо. Камінь, ножиці, папір

На ВДНГ ми поспішали, бо хотіли встигнути в басейн. Але між входом і басейном ще досить велика відстань якою ти саме гуляєш, тому ми ще якійсь час сперечалися чи варто мені вдягатися в басейн як на конкурс краси. Коли, на решті, дісталися центрального входу, побачили море людей. І ніби поринули у вирій вічного літа і свята. Серед людей, вдягнених, як на конкурс краси, ми плили як у воді. Але вчасно встигли підхопити по морозиву, надзвичайно смачному, в рожку, у білій глазурі. Цей смак ніби допоміг переключитися з метушні на відпочинок. Довги черги до яток зі стрит-фудом, жінки із тюнингом у різних частинах тіла, з маленькими собачками під пахвою, з чоловіками з електронними дівайсами для куріння. Діти на самокатах. Ніби нема війни. Просто як у сні. Просто попали в суцільну зону комфорту, де гамаки меж деревами огортають тіла, або чути звуки живого саксофону. Устриці, пиво, хачапурі, моя улюблена корюшка в клярі, яку цілу можно покласти у рот, і якійсь просто гастрономічний карнавал!

З рештою ми підійшли до басейну, я була здивована, він саме такий як в готелях, де все включено. Кипариси, синя водичка, білі топчани, роздягалки, шатри. Ось тільки басейн був вже зачинений. Помилувавшися на кипариси ми пішли за задоволеннями іншого плану. Покататися з коктейлем у гамаку була чудова ідея. Ніби через трубочку висербуєш всі радощі світу!

Якщо хочеш знайти на ВДНГ хоча б часткове усамітнення, треба від алеї з їжею і напоями брати в бік конюшен. Що ми й зробили, звідти легко знайти шлях до озера з лебедями, на яке я не можу намилуватися за всі чотири роки мешкання у Києві. Біля конюшен було кілка дітей і вони радісно верещали, бо білий коник стояв біля них і звішував голову через огорожу! Довелося погладити його привітний писочек і мені! Коник с силою тикався носом у руку, але хотілося йти далі, бо є ще лебеді. На озері вони тягнули свої довги шиї, вже з'явилися гібридні, з чорним пір'ям у хвостах. Павильон для продажу корму працював, тож ми їх ще й нагодували! Лебідь, якщо його добре нагодуєш, потім не відстає, але для всього свій час. І це свято закінчилося! Спуск до Деміївки ще давав можливість дивитися на безліч всього що на обрії. Сонце вже сідало

В понеділок була по справах на Сагайдачного. Познайомилася з Ощадбанком, з усією тяганиною оформлення рахунку в структурі, яка позиціонує себе як сучасна, після довгих років радянського спадку. І дівчина-менеджер, така юна і позитивна, ніби нічого не відбувається такого страшного, дуже чемно пропонувала ставити підписи на багатьох десятках сторінок договору, з обох сторін. Під кінець я вже не приховувала свого обурення і підписувала демонстративно зневажливо, зауважуючи в слух що це знущання. Через півтори години я вирвалася на 30-ти градусну спеку!

І мене, як завжди, коли я опиняюся на Поштовій площі, затягнуло на Узвіз. І я йшла до гори по спеці, відчуваючи неймовірний кайф. Якісь чоловіки спускалися на зустріч і зауважили що в мене щасливий вираз обличчя. За Анріївською церквою чекав незмінний шлях до Володимирській гірки. Формула щастя, така проста, особливо якщо принцип тісних черевиків, довга розлука і просто відчуваєш що ти ділова ковбаса зі склянкою мохіто в майже безлюдному просторі, в якому ніколи не знайдеш нічого крім захоплення, кохання і свободи! :-)

Російські окупанти вивозять свій персонал із запорізької АЕС, в більшість енергоблоків закладена вибухівка. Але пересічні росіяни вірять що це Україна готує теракт, або звинуватити росіюшку... Після підриву росіюшкою Каховської ГРЕС дуже поганими росіянами пересічні росіяни будуть вірити що теракт готує саме Україна. Поки алкоголічна сучка Захарова бреше про теракт, працівникам Запорізької АЕС дан наказ виїхати до 5-го липня...

"зі станції поїхали кілька працівників "Росатому". Окрім того, росіяни дали вказівки і українським працівникам АЕС виїхати звідти до 5 липня.
Як повідомив напередодні секретар РНБО Олексій Данілов, Україна ретельно готується до будь-яких сценаріїв розвитку подій навколо ЗАЕС, зокрема були проведені відповідні навчання"

З одного боку хмара радіації може піти на захід, а з іншого на схід, тобто на росію. Може верховний піп гуня сказав що йому було одкровення і що облако піде в бік Європи напевне, чи ще якось видають бажане за дійсне заздалегидь. Але, як би там не було, верогидність підриву ЗАЕС дуже висока. Тому в наших ЗМІ видали інструкції, що робити у випадку чого. Тому я вчора подзвонила мамі і запитала, чи все вона знає, що треба зробити. Виявилося що все і вона спокійна. Хоча вона сама по собі дуже схильна до паніки. Запасів їжі і води в них вже давно вистачає і скотч для заклеювання вікон теж під рукою. От і добре!

Сестра планує через три дні після вибуху взагалі їхати у Карпати з сім'єю. А ми всю неділю то закуповували продукти, то готували страви, то розклали їжу в контейнери. Холодильник став подібний на гру "тетріс". Я помила піддони, всі фрукти, ягоди і овочі, я розклала все по секціях так, щоб був тільки принцип "органайзер".

У вечорі часу лишилося не туди й не сюди, і ми поїхали в найближчий торгівельний центр купувати Сережі взуття. І в мережі Walker купили офігенні американські сандалі зі знижкою. Дуже приємною! Бернд PRPY - саме ошатне чоловіче літнє взуття яке я взагалі бачила! Воно підійде і під джинси і під спортивні шорти. Просто супер! Потім пили вино і казали як кохаємо один одного! :-) Перед підривом атомної станції дуже важливо сказати всім, кого ти любиш, про свою любов до нього.

Може кацапи, з якихось причин, не станут козлити ще й так, але те що бювети у Києві будували саме для забезпечення водою після Чорнобиля ні для кого не секрет. Якщо вибух буде - будуть черги до бюветів, якщо ні, то симпатичні архітектурні форми просто прикрашатимуть і надалі міський простір.

Сьогодні чекаю на кур'єра з Makeup. Приємні подарунки додадуть позитиву в настрій :-)

КДБістська шобла розганяє чутки наче західні лідери хоч і допомагають нам зброєю й грошима, нібито добре розуміють провал нашого контрнаступу. І використовують українцев як гарматне м'ясо задля того щоб Польша і Німеччина не втрачали своєї державності. Це конкретно про інтерв'ю з Наришкиним. Наришкин в цьому інтерв'ю видає що плани путина полягають не лише в тому щоб знищити українську державність, а путин чомусь почав визнавати що Україна це держава, а ще й полягають у тому, що знищення польської і німецької державності їм теж до вподоби і вони, принаймні про це мріють. Зазіхнути на безпеку країн в яких є ядерна зброя. Те що в процесі запуску такої зброї знищать і росію кдбістську шоблу ані краплі не їбе.

І знов Залужний. Після липової смерті Валерія Федоровича пуйло вже піздить що мовляв він виїхав за кордон. Росіяни, зрозуміла річ, проковтнуть так само цю брехню як і всі інші, але дуже швидко стане зрозуміло, що Залужний в Україні і дає вже оцінку контрнаступу. І стверджує що все йде за планом! :-)

Від себе хочу додати, по слідах інших новин, що коли ботоксне чмо з келихом шампанського брехав, що російськи ракети нібито знищили всі 5 (!!!) Петриотів, на той момент, їх було надано Україні лише два...:-) А оскільки в ракетні обстріли, які постійно продовжуються, наші ППО успішно знищують балістичні ракети, то Петріоти не тільки все ще, обидва, але й працюють як кажуть росіяни пуще прежнего.

Ми знов сиділи у бомбосховищі до ранку. Але відіспатися мені все ж вдалося. И я готова працювати!

В наших кварталах в багатьох людей є собаки. Є самі популярні породи, це йоркширський тер'єр, французський бульдог і чи-хуа-хуа. А можна і навпаки, зустріти породи які вже не вважаються популярними і сприймаються як релікт. Я з великим подивом помічаю велетенську дівчинку чорного тер'єра, коллі, ньюфаундленда і ротвейлера. Все ще популярні стафордшири, але вже на не пику популярності. В нашому будинку, на приклад, живе Кузя. Кузя може і аргентинський дог, не дуже розбереш, бо вуха в неї не куповані. І взагалі Кузя доволі їбанута і ніхуя не вихована, але така товариська, що коли з нею їдеш у ліфті, то притискаєшся до стінки, щоб хоч якось відсторонитися від кузиної любові. Хозяйка запевняє, що ця собачка не є небезпечною. Але всім відомо що в будь якої кузі сторожевої породи може впасти планка, і це розуміють усі крім хозяйки Кузі. Хоча бачимось ми з нею рідко, будинок в нас великий.

Але я помітила таку річ. Якщо я дивлюся на собаку на вулиці і вона мені подобається, я думаю тоді: "Яка мила собака!" І тут починається диво. Завжди ця собака реагує, хоча я лише думаю про це. Вона підбігає і починає проявляти симпатію, бажання спілкуватися. Так було із цуценям пикінесу, потім хаскі, коли ми із нею порівнялися на пішохідному переході, лизнула мене у ногу, в парку на Івана Федорова до мене, аж на скаміочку, застрибнув йорк і ось вчора підійшов шпіц ніби розтягнувши маленький ротик у посмішці :-))) Всіх цих собак я би назвала однією назвою - собака-посміхака! :-) Сережа каже, що, мабуть, собаки відчувають добру енергію в людині, тому до одних ставляться дружньо, а до інших не дуже. Але, в цілому, можна сказати про наш квартал що він переповнений емпатією і настрій, в цілому, відчувається позитивний. Це або відчуття спокою, або радості. Рідко бачиш справжній сум. Особливо у сонячну погоду.

Вчора були дві тривоги в день, остання коли Сережа вже прийшов з роботи. Оскільки небо було ще світлим і ясним, ми вирішили не йти у бомбосховище, а посидіти біля нього на лавочці. Історія про те як крановщиці на металобазі шукали можливість видати маленьку порцію металу директору і замдиректора заводу, відсунувши чергу великих фур була кумедною. Сережа вміє будь що розповісти кумедно. А потім ми робили селфі і почули відбій. Нам пощастило і конкретно над нами нічого не літало

В цьому році ми так само купували велику коробку з полуницею як і в минулому. Мабуть, літо без полуниці, це як Новий рік без мандаринів. Є речі, які роблять тобі настрій незалежно від того, про що ти дізнаєшся з новин, і одна з них - полуниця! :-) А ще секс, кохання, гарна зачіска (першу годину, після того як зробили) і все це можна віднести, більш менш, до категорії "подарунок". Подарунок від когось, від долі, від сьогоднішнього дня, від коханого міста, чоловіка. Коли ще зовсім недавна був привід плакати, то через певний час отримуєш той подарунок, який мов полуниця, мов поцілунок, або найвища ступінь насолоди.

Натюрморт Олександра Гуристюка з м. Рівне :-)

Нещодавно святкували День народження одного з друзів Сережи. Суто чоловічою компанією, бо в більшості жінки або повиїжджали пити Апероль у Європу, або сидять з маленькими дітьми вдома. Моя задача була приїхати, через певний час, за моїм чоловіком і забрати його, бо після якоїсь години святкування йому мало бути потрібно супроводження. Тож я думала, що просто викличу таксі, візьму його під руку, і ми залишимо банкет. Але все вийшло інакше. Як тільки я зайшла у приміщення ресторану, де вони зібралися, то вся увага була сконцентрована на мені. Чоловіки просили мене залишитися з ними, адже їм так бракує жіночої компанії. Іменинник вже відбув до дому в майже в безсвідомому стані, бо пішов спати, і їх корабель, вже без нього, стримко хитався на веселих хвилях сп'яніння. На столі стояла пляшка непоганого виски, мені налили, попросили випити із ними за мою неймовірну красу. А потім довго висловлювали моєму Сергію яка в нього красива і молода жінка. Коли дізналися скільки мені років, то не припиняли казати компліменти. Ще один Сережа казав як сумує за своєю милою дружиною і як ми із нею схожі, вона теж дуже красива і в неї теж така сама чолка як у мене. І він задавав всім присутнім запитання "У чому щастя?" вислухував різні відповіді і казав що жодне з них не є вичерпним. Ще один чоловік просто казав, що бачив мене у 90-ті на Театральній, коли займався у танцювальній секції свингу. На запевнення у тому що я навіть не знала як виглядає центр Києва у 90-ті, він стверджував що це все одно була я! :-))) Це був Віталік якого я вже бачила десь рік тому і він здавався простодушним телепнем. А виявилося, що він вже старший водій-експедитор і до посади пробирався упевнено і по головам. Все було досить мило, поки ще один, який мені, як і іменник годиться у діти, не почав у грубій формі запитувати, чи я буду із ним кохатися. В цей момент почала створюватися конфліктна ситуація, але як раз у приміщення ресторану зайшов свіжій, виспавшийся і вже тверезий іменинник і почав сварити останнього. Потім всі разом випили ще по чарці виски і дружина Вадима, в якого було свято, повезла його і нас із Сергієм в бік наших домівок, ми з ними майже сусіди.

Друг Вадима, який мені хамив, потім просив вибачення по телефону в чоловіка, а до мого приходу, виявляється, на День народження приходив батько Вадима, який теж друг Сергія і звуть його Сергій. І був він в годиннику хублот, намагався на всіх справити враження заможної людини. Сину він подарував не так вже і багато грошей, але цього вже ніхто не пам'ятає. Деякі кияни схиблені на киданні понтів, справжніх чи не справжніх. В тім, коли він в нас був вдома, на Дні народженні мого Сергія, то казав що я дуже красива жінка, а про Сергія, за його спиною, розповідав всякі вигадки, потім ніби переводив це в жарти :-) Кидальщик понтів, вигадщик і жартівник. Теж любить згадувати 90-ті і досі позиціонує себе як приватного підприємця, хоча, по суті, він є найманий працівник і тільки іноді бере замовлення на перевозку людей у своєму бусі, на свята чи до кордону. Любить Гарика Кричевського, його творчість нагадує йому про те як все колись починалося...

Сьогодні в ночі спускалися у бомбосховище, із документами і банківськими картками, питною водою і горішками. Оскільки ще заздалегідь, в день читали повідомлення, що в небо піднялися кацапські літаки с ракетами у великій кількості. Тож загроза була того рівня щоб під час тривоги іти кудись за межі будинку. Нас бомбили о четвертій ранку. Роботу ППО, збиття ракет ми бачили на власні очі не у перше. Раніше бачили влучання ракет в будинки. Недавно чули як летять шахеди, а взагалі чути звуки роботи ППО і польоту ракет нам вже доводилося і раніше також. Кожній тварюці, яка буденним тоном цікавиться звідки така інформація я бажаю почути і побачити те саме біля їх будинків у кацапії.

Але на вихідних ми встигли прожити чудові моменти! Спочатку вирушили у центр на виставку українських майстрів які вчилися живопису у французькій школі в еміграції. Але, коли я дивилася на мапі точну адресу галереї, то чомусь перетин Великої Житомирської і Володимирської переплутала із Софіївською площею. Взагалі забула що Володимирська йде далі за софіївським собором. Тепер мені це смішно, але коли дійшли до Софіївській площі від площі Героїв України (колишньої ЛТ), то якось швидко відмовилися від ідеї попадання на виставку і пішли на Бесарабську площу, тому що я давно хотіла показати свій улюблений Паб, з мережі яка представлена і в Дніпрі. Тож ми зайшли разом у Кеди і там Сережа скуштував Бельгійський золотий ель, а я взяла темне пиво із солоною карамеллю (я взагалі все люблю з солоною карамеллю, морозиво тощо) Серьожа, на решті, визнав що пиво яке вартує 100 грн за келих існує, а ще повірив що ціни в закладах у центрі дійсно різні і за не дуже дорого можна їсти і пити дуже смачно. Сам він відвідував із партнерами по бізнесу паб на Михайлівський, коли керував логістичною компанією, пиво не пив, лише віскі. Але з тих пір уявлення про норми витрат дещо змінилося. А я завжди знала де може бути те що мені підходить в найкрасивіших місцях найкрасивішого міста :-) Потім до Олімпійської, звідти до дому. Сережа дійсно старався щоб прогулянка була для мене задоволенням і коли брали каву у парку Шевченка і коли зайшли в паб.

Вже в ніч після цього нас пробували залякати дронами і ракетами наші вороги. Більшість була збита нашими ППО. Ці безперервні спроби нам нав'язати тривожність, вичавити із зони комфорту говорять про те, що сенс життя тварюк робити огидні вчинки, радіти від вбивства дітей, жінок, звичайних українців, за те що вони українці. Але хер там. І вчора в нас був день пам'яти загиблих у Другій світовій, а сьогодні День Європи. Я ще не дуже знаю як його святкувати, але зроблю для Сережи шаурму з лавашу коли він прийде з роботи :-) Сама не їстиму. Для мене буде червона ікра без хліба, просто чайною ложечкою :-)

Після мониторингу спортивних клубів в нашої місцевості ми вирішили що купувати абонемент заради тренажерів нам не підходить, а с басейном трохи задорого. Саме той вид занять щоб підходив нам обом ми не знайшли. Я шукала тільки для того щоб ходити у двох. Самій кудись іти на фітнес мені не потрібно. Всі вправи і асани я роблю вдома. До того ж, таки здійснила одну з порад з книги Софії Вендровски "100 хвилин краси і здоров'я" і почала ходити спеціально по сходам вниз і до гори. В нашому будинку сходи в достатньо доброму стані щоб мені це було візуально комфортно. Вісім поверхів у низ і назад. Для моїх колін, які залишаються злегка повнуватими при будь якій вазі, це справді добре рішення.

Якось ідея підтримання себе взагалі у формі передалася і друзям Сережи, тому вони разом, гуртом, ідуть вниз до Деміївській пішки, а потім до дому на гору. Але ми із ним ще ходимо разом в ліс. До ставків. А там ловлять рибу, в тому числі, закидують спінінги на хижака. Ми хочемо піти разом на рибалку. В лісі підйоми і спуски як раз підходять для кардионавантажень і це те що нам треба! :-)

Наш будинок не такий новий, як той в якому ми знімали квартиру до того, але старіший за попередній лише на 5-7 років. Побудований за часів Януковича. Десь починає бути видно вплив часу, десь все ще справляє враження абсолютного добробуту.

Книга "100 хвилин краси і здоров'я" мені потрапила у руки ще коли я була дитиною. І не всі поради на даний час в змозі тягатися із сучасною б'юті-індустрією, але ця книга є частиною мого виховання. Вивчення культури догляду за своїм тілом. Як вчила колись дуже давно жінок Таїс Афінська :-)