Частина друга

Мама Сергія, звичайно, була у жаху, вона два рази на місяць їздила до улюбленого сина із сумками продуктів. Вона, із вже тоді незмінною високою зачіскою і поглядом переможниці яскраво-блакитних очей, задихаючись від хвилювання, проривалася до сина в лавах радянської армії! Дуже скоро її там почали впізнавати! Вона привозила ласощі також і тим від кого залежало побачить вона Сережу чи ні. І завжди бачила кохану дитину коли приїжджала! Але й розташування частини було не так і далеко від Франківська, в порівнянні із Далеким сходом, під Шапитівкою, власне це був Староконстантинів, який зараз так старанно бомлять кацапи попри відсутність там літаків. А Шапитівка — батьківщина горезвісної Вальки-стакан і російського класика Миколая Островського. В ті часи там служила частина яка спеціалізувалася на ППО, це ще називалося “секретчики”.

Житловий простір являли із себе чотири казарми, в яких розміщалися півторитищи строковиків.

Національний склад був не тількі з усього союзу, але й із соцтабору взагалі. Були ще китайці, японці, які жили на теріторії рсср, люди з Далекого сходу. Ще вірмени, узбеки, таджики. Люди, які не розуміють російську мову. Сережу у відпуску до дому ще відпускали, а тих хто був із Владивостоку — ні. Бо поки він доїде, відпустка давно скінчиться. І мами з сумками продуктів до них теж не прижджали... Строковикам з Пітеру і Москви пристосовуватися до армії було особливо важко. Взагалі всім було важко після ранкової пробіжки робити вправи на бусьях, але хто міг це ставав сильнішим.

Строковики із Пітеру і Москви були переважно у окулярах. Але виявлялося, в різних ситуаціях, що вони нормально бачать обо не так погано як намагалися вдавати, із ціллю уникнути всіх навантажень по службі. Момент їх викриття був доволі принизливим, але й лікування викривачів трошечкі людожерським.

Коли, після наряду, виявлялося що частина солдат намочила кирзаки, то їх ставили сушити при вході. Але вхід у кожну казарму містив в собі особу чергового, якій стояв на тумбочці, і, прикладаючи руку до голови, вітав кожного офіцера, промовляючи звання, залежно від кількості зірочок на погонах. Це було як “Служу советскому союзу!”, або “Здравія желаю, товарищ генерал!”.

В частині було два вийнятково особливих місця, це куток для перегляду телевізора і тумбочка. Зліва від посту казарма, а справа штаб, де зберігалися зокрема ключи і зброя. Зброю видавали під час навчань, раз на місяць. Для тренувань об'являли тривогу, відповідальні за кожне конкретне тренування бігли до квартир де мешкали офіцери і повідомляли про початок навчань. Оскількі цей час вважався часом глобального роззброєння, то у якості навчання просто розбирали зброю, гармати, танки. Це мені нагадує епізод у “Швейку”, коли офіцер австро-угорської армії мав двох денщиків і любив, наказавши їм построїтися в шеренгу, дивитися як вони розраховуються на перший-другий до нестями. Безглузде, що ї казати!

А кімната для перегляду кіно була відгороженим скляною стінкою простором, причому стінка зачинялася на ключик. В основному, мистецтво перегляду кіно полягало у тому, щоб де треба цей ключик стибрити і потім вчасно і непомітно повернути назад, на місце. Легально скляний куточок відчиняли раз на день, щоб вся частина могла подивитися одну єдину передачу “Служу радянському союзу”. А нелегально — це коли в ночі черпаки і духи потайки діставали ключи для дедів, щоб ті могли дивитися що хочуть. Але якщо б їх застукали, то покарали би не дідів, а лише духів і черпаків. Проте випадків схоплення на гарячому, за два роки, майже не було.

Два роки жаху і не дуже, але головний висновок від Сережи - армія робить сильнішим. Хто бачив армію - бачив все. А мій висновок — такого жахіття не повинно бути ніде більше у світі, крім країн які не мають відношення до цивілізації.

Продовження слідує

Частина перша

Коли Сережа закинув навчання у медучилищі, трохи згодом, але й незабаром його забрали у армію. У звичайнісіньку радянську армію 80-х років. Із жахами дідовщини, але саме у частині де він служив, сумнозвісних неуставних відносин не спостерігалося і він може це заявляти з усією відповідальністю, бо, з рештою, дослужився до єфрейтора і був заступником коменданта частини. Але все починалося із гіркого етапу служіння у якості “духа”, а згодом, “черпака”. Черпак, як і дух, це коли діди тебе будять серед ночи і наказують робити щось безглузде, віджимання, миття туалету зі шлангу, стеження за приміщенням де дивляться телевізор. Поки діди дивляться, черпаки стежать щоб командовання не заскочило зненацька на гарячому.

А ще могли просто побити, причому жорстоко, били із усієї сили по гудзиках на гімнастерці, якщо ти даєш неправильну відповідь на якесь запитання. Суцільна темрява шляху страждань і випробувань. Сережа каже, що його били часто бо він не хотів підкорятися наказам, але й не повісився, як це робили ті хто початок служби не витримував. Ніби вішалася одна людина в день.

Ранок починався із пробіжки із голим торсом по майдану схожему на стадіон. Кожного ранку п'ять кілометрів. І пробіжка могла бути у протигазі, це як, мабуть, особливий спосіб знущання, але й навчання, звичайно, на випадок раптової війни з ворогами рсср. Ще це була пробіжка у кирзаках, але все було так чудово продумано, що під кирзаками носили портянки, таке було розпорядження з часів Другої Світової, щоб кирзаки не натирали ноги, бо звичайні сучасні шкарпетки б дуже швидко перетворювалися на мотлох! Просто ганчірки б вісіли і все.

Не було важливо при якій погоді бігти і у яку пору року. Цілий рік одне і теж! Кожен ранок.

Духом знов прибулого строковика вважали до присяги, а через два місяці, коли цю присягу давали, вже ставав черпаком. І ним строковик вважався до півроку, потім війська. Могли відправити на війну у Афганістан. Описані події відбувалися у 1986-88-х роках.

Жахливий епізод із переходом від альтанки, де знов прибулі солдати налаштовувалися на позитив у перші години служби, із речами і співами під гитару, до загону у величезну баню, де всіх мили зі шлангу діди, виключно холодною і ржавою водою. Призовники після цього не могли зрозуміти хто вони і де знаходяться, але поступово поверталися до усвідомлення реальності. Вода завжди була ржава, проте не завжди холодна. Звісно гарячої на всіх не вистачало, адже води треба було ще нагріти через кочегарку. Тому її гріли духи-черпаки, а милися вгадайте кто. Ну, через рік гарячою водою вже міг помитися і наш герой. Час йшов, життя змінювалося на краще. Для тих хто вижив. Як би не було, але іржавою водою чистили навіть зуби. Зубні щітки відбиралися і всі чистили зуби лише пальцем!

В піонерських таборах, в радянському союзі, були чергові загони, якась частина чергувала, на приклад, на кухні, якась була на входах і запитувала пароль чи просто не пускала незнайомців, сторожувала і інші обов'язки тощо. Так от, це майже і є та схема за якою було прийнято роздавати обов'язки черговому взводу і це чергування називалося “наряд”. На приклад, особливо огидним мені здається наряд на кухні. Коли тридцять людей повинні були начистити тридцять ванн картоплі. Картоплю було треба мити зі шлангу. І тоді одночасно і бруд тік рікою і той хто чистить картоплю стояв у воді по коліно. Вода наливалася у кирзаки, у любу пору року. Тридцять ванн картоплі, а хто не слухався попадав у КПЗ для порушників уставу. А там, як відомо, ще більше життя не цукор

Через рік сережиної служби в частину прибув служити майбутній очільник партії "Свобода" Олег Тягнибок. Сережа каже що за характером він був скоріше флегмат. І, попри те, що хлопці, які служать вже рік, якось зняли панцерну сітку на ліжку, натягнули замість неї простирадло і поставили тазик із водою під ліжко, ніби Олег немає претензій до Сергія. В останнє особисто мені не дуже віриться, я б мала!

Продовження слідує

Девід Петріус каже, що контрнаступ набирає обертів.

Єнс Столтенберг виступив перед Європарламентом і рекомендував критикам дій української армії, тим самим що казали що Київ візьмуть за три дні, стулити пельку

Скабеєва ж каже що, бачачи як росія бомбить мирних українців, американське керівництво радісно потирає долоні...

А ще Вірменія, яка хоче тепер бути частиною європейського світу, стає другою Україною, виходячи з міркувань у голос М. Симоньян...

А тим часом ЗСУ пересувається по 1,5 км, повільно розміновуючи метри нашої території.

Чотириста тисяч примусового призову треба ще навчити, озброїти і вдягнути. Так, волонтерський рух в росії дещо зміцнився, і допомагають армії як можуть вже, але нам допомагає більшість країн світу і російський волонтерський рух не є гідним протиставленням. Так, тепер в Шахедах вже російські комплектуючи, але виробництво дронів в Україні набирає обертів теж. І все потроху набирає обертів.

Коли я уявляю відчутність повернення Криму, я згадую рядки Калугіна:

Минули годы, сбылися пророчества
Вновь я на волны гляжу с корабля.

Я багато бачила прекрасного після анексії Криму. І навіть більш прекрасне. Але є те що твоє, рідне. Воно має бути там де йому належить бути

.

З інстаграмом Сергія Миронова я познайомилася ще до війни. Я була в захваті від того, що є такі кияни, які, незалежно від ціни, ладні відновлювати старий центр міста. В Сергія були послідовники і помічники, такі ж захоплені своєю справою люди. Коли почалося вторгнення орків в Україну, він пішов на фронт. Коли я дізналася що він загинув, було відчуття смерті того, кого знаєш особисто. Я колись постійно бачила його фото, відео, які передавали майже в реальному часі, що він зробив, ті прекрасні архітектурні деталі старих будинків, зокрема, двері, що реставрувалися його спілкою, а тепер цієї дивовижної людини вже нема. Спогади про процес створювання мають тепер крапку, яка нагадує чорну діру. Така ж нескінченно глибока як стародавність Києва

В метро, на ескалаторі цілувалися якісь люди у всьому яскравому, у самому ніжному віці, вочевидь молодші від тієї мене, коли я почала цілуватися у метро на ескалаторах :-)

Вже на пероні якійсь чувак формату "скінхед", з гарнітурою у вухах, комусь голосно розповідав російською: "Скажи им, что мы конченые!". Він безперервно сміявся: "Ну ты просто пойми, если ты живешь вместе с женщиной, то твой телефон уже не твой телефон!"."Ну так да, если ты придешь к ней в офис, нужно думать кого ей слить, не забывай про комплименты!". На справді, типовий адепт корпоративной етики, в більшості незручних ситуацій він спочатку поцікавиться, чи вам комфортно. І йому було підкреслено по цимбалах що подумають навколишні люди. В вагон він зайшов так упевнено, ніби знав напевне що там є бар і зона для курців із витяжкою :-)

А біля виходу, на початку Хрещатика, роздавали листівки люди зі спілки "Євреї за Іісуса" і обіцяли розкрити всі питання щодо того як влаштован світ, а ще культурну програму в їх затишному релігійному клубі. Все таке цікаве, таке смачне, але більше хотілося лимонад :-)

Якось я дзвонила мамі і вона казала, що Рома, на уроці малювання в школі, намалював персонаж із відомої казки, яку вчителька не впізнала, тому поставила йому трійку, через що він засмучений. Потім надіслала мені у вайбер малюнок. На малюнку во всі тридцять п'ять зубів розтягнув посмішку Чеширський кіт. І якійсь фантастичний годинник був в нього за спиною. Дзвоню мамі і кажу, що тільки розумово відстала людина може не впізнати на цьому малюнку Чеширського кота! Потім Ромі: "Сонечко, це сама краща ілюстрація до "Аліси в країні чудес" яку я бачила в житті і твоя вчителька просто не розуміється на ілюстраціях!".

Як виявилося, вчителька того самого радянського формату коли впізнаваними були скоріше Незнайка і Матроскін, а Чеширський кіт якщо і був, то американська посмішка не була його характерною рисою, і вираз очей був іншим

У 90-му році, коли проводилася Студентська революція на граніті, в Івано-Франківську теж був мітинг. І, зокрема, Дунчик не міг залишитися осторонь, тому не просто туди пішов, а зчепився з ментами, омоновцями. Він вигукував гасла за підтримку незалежністі держави, за недопущення підписання нового союзного договору. За що був дуже жорстоко побитий. Він прийшов на репетицію увесь в синцях, але грати в гурті, навіть тоді, не припинив.

Головними вимогами молоді були:

недопущення підписання нового союзного договору;
перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року;
повернення на територію УРСР українських солдатів, а також забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території республіки;
націоналізація майна Компартії України й ЛКСМУ;
відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.

Метод забастовки, такий як голодування, на той момент, в Україні був чимось зовсім новим. Тому, попри все ще значний вплив кремля, вимоги мітингувальників було виконано.

«Революція на граніті», що була повністю організована силами студентства, мала на той час небагато аналогів у Європі, зокрема студентські протести у Франції 1968 року. Прямим наслідком київських протестів була відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола та виконання низки вимог мітингувальників. Ці акції та голодування відіграли важливу роль у становленні незалежності України.

який бере участь у Оскарівському комітеті України, а також є членом жюри "Золотий глобус", і не тільки, повідомляє що:

Помічник Джонні Деппа пише, що відео зі "зверненням до росіян" насправді було зняте для світового прокату фільму.
За його словами, актор також не планує жодних візитів до росії.

А пісня просто ульот! :-)))

У випадку прийняття України в НАТО до закінчення війни, війна, на певне, локалізується на певних територіях і тоді росії не залишиться нічого як відмовитися взагалі від війни, бо невелика частина України їй не цікава, а цікава вся теріторія України. На саміті вирішується план дій до прийняття нашої країни в НАТО. На сьогоднішній день росіяни вимагають щоб ми не вступали в ЄС, але ж в ЄС вже точно хоче Ердоган і товариство росії йому цікаво не дуже, тому він зробив те що зробив і про це розгорнуто йдеться в наступному відео :-)

- 8 липня Валерію Залужному виповнюється 50 років.
- Залужний - Бик за східним календарем
- Залужний з дитинства знав українську мову краще, ніж російську, українська мова для нього рідна
- Залужний не навчався у радянських ВНЗ, навіть у училищі
- Залужний навчався у школі "на трієчки", але став відмінником у машинобудівному технікумі, а далі так:
- Одеське вище командне училище - диплом з відзнакою
- Національна вища військова академія – золота медаль
- Національний університет оборони мені Івана Черняховського. Як найкращий випускник оперативно-стратегічного рівня підготовки нагороджений перехідним мечем королеви Великої Британії
- після всіх військових академій Залужний закінчив Острозький університет і став магістром з міжнародних відносин
- Залужний взагалі не навчався на Заході, він чистий "продукт" української військової науки
- Залужного було призначено Головнокомандувачем після провальних випробувань чи то безпілотників "Байрактар", чи то протитанкових "Джавелінів". Він сам не знає, чому, незважаючи на невдачу, Призначили Головкомом саме його.
- До повномасштабного вторгнення росії він був учасником бойових дій на Донбасі, а також обіймав керівні посади.
- У кабінеті у Залужного стоять тренажери - так він відпочиває
– Головком пише вірші, але нікому їх не показує
- Залужний добрий та товариський, зовсім не відповідає стереотипу солдафону. Але на західних генералів він також не схожий. Він особливий, наш, український.
– Головнокомандувач – проста людина, дружить з генералами та рядовими, відгукується на прохання, допомагає не для вигоди, а від душі.
“Кожен солдат для мене – особистість”
-Головнокомандувач Збройних Сил України генерал Валерій Залужний у січні отримав мільйон доларів у спадок від американця українського походження і віддав їх на потреби армії. У генштабі підтвердили, що інформація відповідає дійсності.

Військові РФ у Бахмуті перебувають фактично в пастці: вони не можуть пересуватися містом і вийти з нього теж, - Міноборони.

Якщо підсумувати результат: ми поступово, але все ж таки просуваємося, ворог на жодному з напрямків, де він наступає, не просувається.

Крім того, за словами заступника міністра, українські Сили оборони "так потужно б'ють ворога на сході, що на деяких напрямках їхні військові стали залишати позиції цілими підрозділами". Як розповіла Маляр, ворог почав використовувати "загороджувальні загони" і зброєю, спрямованою в спини своїм, намагаються забезпечити стійкість війська".


In Factum

Глава Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров каже, що на території тимчасово окупованого Криму було «влучне потрапляння по військовій частині орків у селищі Qalay (нині Азовське) Джанкойського району.
Тисячі громадян рф вже висуваються в бік мосту через Керченську протоку.
У найближчих населених пунктах розпочалася евакуація населення

Вас же попереджали одразу після Новофедорівки — не затримуйтесь, їдьте з нашого Криму завчасно. Ні, треба було вам чекати на Джанкой

Мовою оригіналу. Відповідь усім зрадойобам щодо нашого контрнаступу.

Начальник штаба обороны Великобритании адмирал Энтони Радакин выкатил очень оптимистичную аналитику по украинскому контрнаступлению.

Согласно его заявлению, "полноценного контрнаступления Украины все еще не произошло", а текущая стратегия Киева - это "истощение, растаскивание вражеских сил и многие удары", что необходимо для постепенного разрушения российских оборонительных линий.
"Это несправедливо - спекулировать или привязывать Украину к срокам", - говорит Радакин, отвергая досужие разглагольствования о том, что контрнаступление идет медленно. По словам адмирала, "контрнаступление никогда не было одномоментным актом", и среди прочего - оно включает экономическую и дипломатическую составляющие.

"Постепенно все складывается в пользу Украины. Даже за последние несколько недель Украина заняла больше территории, чем Россия - за последний год", - отмечает глава Британского Генштаба.
По его словам: "Украина эффективно использует Storm Shadow", а британская ракета "побеждает российскую ПВО" из-за дополнительных модификаций этой ракеты.

Выступая перед британскими депутатами, Радакин напомнил им, что: "Россия потеряла 2-2,5 тысячи танков за 18 месяцев боев, а возмещать потерю она может со скоростью до 200 единиц в год". И отдельно подчеркнул, что: "Россия настолько слаба, что у нее нет сил для серьезного контрнаступления".

З одного боку, необхідно покарати зрадників, яких зрадили зрадники. З іншого боку, треба звільнити пригожина від кримінальної відповідальності, бо в цей нелегкій час треба бути єдиними. З іншого боку, щасливий дєдушка - мудак, як казав недавно про путина пригожин, і живе у вигаданій реальності. Ще з іншого боку, росіяни вважають що в них все добре, тому що більшість, як показують опитування на вулиці, підтримує пригожина :-)

Тим часом, ЗСУ просуваються на таврійському напрямку і займають позиції біля Антонівського мосту

Я якось зрозуміла, що хоча відповідність розумовим критериям має певне значення, головне відчуття, наскільки добре з людиною. В мене взагалі, поки в я Києві, якось поступово змінилися пріоритети і, на приклад, здібність до емпатії в чоловіка стала важливіше рівня інтелекту. З інтелектом і так все ясно, із людиною набагато дурніше за себе не проведеш більше години. Інтелект не треба підносити до критерия. А ось помічати схильна людина до емпатії чи ні, ще треба вміти. Весело разом чи ні, а ще нікуди не дінеш те що я за ознакою характеру сприйняття візуал, а не тактил або аудіал, припустимо. Я люблю красиве і нічого не можу з цим зробити. Яскравий приклад те наскільки мені необхідно щоб центр міста де я живу був не просто красивий, а дуже красивий! Так само і чоловік. Я якось зрозуміла, що прокидаючись у ранці хочу бачити красиве. А ще емоційна сумісність і звичайно секс. Ще, все ж таки, розмір має значення. І, як показує мій досвід, на приклад, чоловіки з Західної України в цьому сенсі, м'яко кажучи, на висоті! І, до того ж, не приписують собі зайві сантиметри, на відміну від тих же росіян.

Взагалі, у сукупності всього вище згаданого, коли на першому місті відчуття, почуття, і естетика, виявляється, що навіть коли людина постійно намагається тебе контролювати і тобі добре з нею, то це не так важко - дотримуватися загально встановлених правил. Стосунки з обов'язками і хоча я сама перед собою чудово розумію що якщо я обов'язки на себе беру, я їх дотримуюся, мене взагалі не харить те що мені дзвонять з ціллю бути в курсі де я і що роблю. І я сама дзвоню для того самого, щоб перевірити де мій чоловік, з ким і що робить. І не можу сказати, що мені це неприємно. Ми постійно один в одного на зв'язку.

Єдине що задовбало і дійшло до крайньої точки кипіння, це те що мама Сережи не просто хотіла спілкуватися, а бути в курсі про всі наші дії, і саме неприємне, щоб я повідомляла їй, окремо від Сережи, про те що він робить. Щоб перевірити чи каже він їй правду. З початку я просто сказала що не хочу бути інформатором і думала, що цього достатньо. Она певний час не дзвонила, а потім, коли почали спілкуватися із нею знов, вона, так само як раніше, почала запитувати, чи Сережа вдома, або дає поради коли не просять порад. Так ніби з висоти свого досвіду вона може мені їх роздавати пачками. Тепер я взагалі не відповідаю на її повідомлення і хай думає що хоче. Навіть коли вона присилає позитивні листівочки "З добрим ранком", або присилає вітання зі святами, я просто мовчу. Неповага до особистих меж після кількох попереджень це червоний штрафний квіток! :-) Скамійка запасних і все.

А палатку ми вирішили не брати. Бо база відпочинку, яку ми знайшли, дає рівень комфорту помітно вищій, до того ж там є басейн, альтанки і ставки які саме для рибної ловлі :-)

Недавана я слухала роздуми на тему знищення путина західними спецслужбами. А саме по аналогії з Бен Ладеном. Чому це не така скора справа. Річ у тому що умовний Захід, символічно кажучи — джентльмен. Йому потрібно ретельно обдумати саме законодавчу базу для такого кроку. Тому засідання конгресу можуть відбуватися роками. І лише потім, коли буде наступній крок після прийняття рішення, перехід до приведення у виконання, буде знищений умовний Бен Ладен.

Якщо вибити з російської реальності злочинну шоблу путин-наришкин-патрушев-шойгу-герасимов-коношенков-песков-лавров і т.і. То силова вертикаль влади розсипеться на самі лише зернятка анархії. І кремлівські тролі, які люблять підйобувати українців неможливостю окупації, і самки бабуїнів з товстими пиками, і мамки солдатів, для яких війна це нормальне природне явище, спочатку будут скиглити що країни вже нема, а потім в них прийде фаза прийняття і вони розчиняться в блювотинному нічому. Окупація вже буде не потрібна.

Далі Інцидент з Будановим, це як Залужним:

Начальник головного управління розвідки міноборони Кирило Буданов висміяв російські фейки про свою нібито загибель або поранення

На фейки про свою загибель чи поранення він жартує: Формуємо загін безсмертних із Залужного, Бандери, Петлюри й Мазепи

Малюнок Максима Паленко

Йода з мечем - Процишин :-)

Мовою оригіналу

Эфир забит различными вбросами и стенаниями по поводу ситуации на фронте. Предположим, что мы всего этого бреда не читали.
Берём калькулятор и смотрим в официальную статистику Генштаба.
В мае Силы обороны Украины уничтожили 553 артиллерийских системы врага (124,8 в неделю либо 17,8 в сутки).
За первые 17 дней июня уничтожено 373 артиллерийских системы (153,5 в неделю либо 21,9 в сутки).
В мае уничтожено 31 РСЗО, за 17 дней июня – уже 35.
В мае уничтожено 38 средств ПВО, за 17 дней июня – уже 30.
В мае уничтожено 394 автомобиля/цистерны, в июне – уже 332.
В мае уничтожено 99 единиц спецтехники, в июне – уже 62.

Выходит, что потери врага, который в мае активно наступал, а в июне стал значительно больше обороняться – выросли (танки и ББМ я не беру, хотя там потери росармии тоже значительно выросли).
Потери российской артиллерии за эти полтора месяца – самые высокие за полтора года. В мае был рекорд, в июне он скорее всего будет побит.
Даже если не иметь никаких других вводных, получается, что полтора месяца наша армия целенаправленно выкашивала артиллерию россиян, увеличивая темп.
Если же посмотреть на структуру потерь в июне по дням, то картина такая.
В период с 1 по 9 июня наши войска уничтожили 28 систем ПВО врага. Явно акцентированная работа. С 10 по 17 июня – только две.
До 4/5 июня темп боевой работы по другим категориям был более-менее обычным. А потом «что-то случилось».
В период с 5/6 по 9 июня (за 5 дней) наши войска уничтожили 150 единиц артиллерии (30 штук в день в среднем), 16 РСЗО и 12 систем ПВО.
Потом интенсивность на несколько дней снизилась, однако с 13 июня потери РСЗО снова стали регулярными. А в период с 12 по 17 июля росвойска потеряли 6 вертолётов (за весь май – 4).

Если обобщить, то со стороны выглядит так.
Наши войска методично выбивали артиллерию врага.
В какой-то момент (накануне чего-то) акцент был сделан на уничтожение систем ПВО, достигли успеха (с 10 июня российское ПВО прячется).
Проредив систему ПВО, наши войска вошли в плотное соприкосновение с противником, вскрыли большой массив артиллерии/РСЗО и выкосили его.
Я не знаю, кто какие резервы куда перебрасывал (военные обозреватели на эту тему пишут), но цифры подсказывают, что у росвойск образовалась брешь как в системе ПВО, так и в сфере артиллерийской поддержки.
Эту брешь попытались заткнуть мобильными ударными средствами. В первую очередь – вертолётами, а также РСЗО, которые откуда-то за пару дней подтянули.
Российские вертолёты начали чаще оказываться в зоне поражения наших ПВО (то ли мы насытили оборону, то ли россияне вынуждены идти на риск).
Если потери вертолётов продолжатся, значит, у россиян действительно чувствительные и невосполнимые потери в артиллерии. А каждый сбитый вертолёт – это очень больно, потому что потеря также невосполнимая.
В этой статистике наверняка есть какие-то неточности, приписки и т.д. Но тенденции видны и очень наглядны.

Мы не знаем планов командования. Поэтому не можем оценить – всё идёт по плану или нет. Но цифры показывают, что даже без радикальных изменений на карте оборона врага серьёзно подтачивается.
Средств, чтобы встретить очередную волну нашей активности, становится значительно меньше. Плюс инциденты на складах с боеприпасами.
Российский спецназ в окопах может какое-то время стойко принимать себе на голову высокоточные снаряды, но это не может продолжаться бесконечно.
Посему. Наши войска сейчас выполняют сложнейшую работу в невообразимо тяжелых условиях. Россияне построили эпическую систему обороны. Наш Генштаб подбирает ключи к этой обороне. Результат виден, он уже заставляет врага реагировать. Раз враг в ре-активном положении, значит, украинские войска владеют инициативой и ведут игру.
Изменения накапливаются. До начала июля можно новости вообще не читать, только в цифры смотреть.
Поддерживаем наших.

Від себе хочу додати що за останню добу знищено 1010 кацапської мерзоти

Все ж ботоксне хуйло феєричне створіння. Тільки заявив про те що наш контрнаступ розпочався, тут же робить заяву що він провалився, ніби намагається виконати план брехні розрахованої на внутрішню російську публику достроково :-) А ще він недавна, набухавшися шампанського, заявив що ЗСУ б'ють по цівильних, так наче не за його наказом майже кожного дня вбивають ракетними обстрілами мирних українців. Феєричне мудло яке живе в неадекватному світі власних вигадок і нібито здійсненних бажань.

Тим часом мер населеного пункту Олешки повідомляє, що росіяни замість рятувати місцевих від повені яку самі ж і спричинили, просто відбирають човни в українських людей і самі тікають! Мародерять і крадуть що можуть винести, як кінчена шушера. Такі ось прості, середні росіяни.

А бійці ЗСУ, тим часом, які воюють на передовій, розвінчують пропагандонськи закиди:



"Ми наступаємо, вони сидять у обороні і при цьому вони зазнають втрат у рази більше, ніж ми", - Валерій Маркус спростував фейки російської пропаганди про втрати ЗСУ, та розказав про здобутки 47 бригади
Головний сержант 47 бригади "Маґура" Валерій Маркус розповів про втрати ворога на Запорізькому напрямку, зокрема бійці за останні дні знищили сотні окупантів 15 танків та два "Сонцепіки"

Маркус також закликав до слів підтримки для військових, адже саме зараз теплі слова від українців підтримують моральний дух.

Мовою оригінального перекладу
Польский президент Анджей Дуда дал большое интервью Альмару Латуру, издателю The Wall Street Journal. О чем говорил Дуда:

Россия восстанавливает свою силу, а вместе с ней и свои имперские устремления.То, что мы видим сегодня, - это российский империализм в его худшем проявлении. Мы видели прелюдии к нападению на Европу во вторжении в Грузию в 2008 году. Тогда президент Лех Качиньский предупредил мир, что российский империализм возрождается и ему необходимо противостоять. 2014 год: первое нападение России на Украину, когда т.н. сепаратисты, а на самом деле российские солдаты, захватили Донецкую и Луганскую области, началась оккупация Крыма, война все время тлела, хотя Европа и мир старались ее не замечать. Отсутствие решительности привело к тому, что произошло 24 февраля.

Сегодня говорят, что Владимир Путин проиграл войну, а его поражение заключается в том, что Финляндия вступила в НАТО, хотя в течение многих лет финский народ колебался, стоит ли ему отказываться от нейтралитета. Дамы и господа, Владимир Путин не проиграл ни одной войны. Но я надеюсь, что эту он проиграет. Сейчас российский паровой каток давит Украину, сотни людей гибнут на фронте каждый день, при этом русских насчитывается более 100 млн, а украинцев - менее 40 млн. Уже одна эта разница показывает, у кого преимущество. Для русских - жизнь ничего не значит, для украинцев - каждая жизнь в цене. Это другая культура.

Россия - ядерная сверхдержава, у нее гигантские запасы оружия - и что с того, что мы смеемся, что она выкатывает танки 1960-х годов, если они едут и давят, независимо от того, современные ли они. Путин проиграет войну, когда российская армия будет вытеснена за международно-признанные границы Украины. Тогда можно будет говорить, что их план порабощения Украины провалился, их имперские амбиции наказаны, и при этом они потеряли сотни тысяч людей.

читать подробнее