Перезимували. Першу частину зими перебували в очікуванні блекаутів і навіть було таке що залишалися іноді без світла, а один раз на добу залишилися без опалення і води. Але ж чим більше нам надавали засобів ППО, тим більше кацапи не влучали в ціль, їх ракети збивали, об'єкти інфраструктури відновлювали швидше ніж їх руйнували підараси. І хоча московіти, яких опитують на вулицях москви, вважають що треба нас бомбити цілодобово і каждодневно, ми провели цю зиму в теплі, в добрі і я особисто мала змогу працювати за компом майже весь час. Цілодобово і каждодневно. Я не буду приховувати що живу в одному з тих будинків, які підключені до критичної інфраструктури. І якось жителі будинків які часто почали відключати від електрики навіть підняли публічно питання наведення справедливості. Нас тоді почали відключати раз на тиждень. Але це було всього три-чотири рази. Я, коли обирала на мапі Києва де саме я буду жити, то мене просто притягнуло саме це місце. Незвидки виникло відчуття що мені треба саме сюди! Хоча це не Хрещатик, не Липки, не колишня Фундуклеєвська і навіть не Поділ.

Я багато переживала сум і біль через новини, два рази бачила з вікна влучання ракет і через це відчувала багато злості. Але й приховувати, саме в цю мить, радість від того що перезимували я теж не буду.

Життя триває, віддаємо на потреби ЗСУ все що ми можемо, а московіти хай мріють про те що нас будуть цілодобово бомбити. Хуй їм глотку! Хай їм грець тим блядям! :-)))

Сережа, взагалі-то напів поляк, напів українець. Його біологичний батько був, за життя, викладачем у Івано-Франківської музичної академії і вони із ним майже ніколи не спілкувалися. Справжнім батьком він вважає покійного вітчима і по батькові себе давно записав Ярославовичем замість Іосиповичем. Але ж Сережа давно вже міг зробити собі карту поляка і уїхати в Польшу, але не зробив цього. Бо хоче жити в Україні і вважає себе більше українцем. Може колись і зробить, щоб отримувати польську пенсію, але ми мріємо що колись просто поїдемо у Варшаву чи Краків, який він взагалі знає не гірше за Київ чи Франківськ. І так де інколи виходить що він вчить мене польський мові. Чай буде хербатка, а кава кавка, мене все ж дивує, що замість сполучника "і" треба казати "пшече" :-)

Вчора, коли лягли вже спати у вечорі, я спочатку зробила масаж і почухала спинку, а потім потрогала той могутній і великий, який встає інколи внизу живота і може спричинити оргазм за кілька хвилин без застосування додаткової стимуляції.

- Отскужач?
- Ого, ти диви, запам'ятала!
- Та, якщо чесно, потім ще дивилася у словнику, але тепер точно знаю, що пилосос буде польською "отскужач" :-)
- Ну майже, тільки деяки функції навпаки :-)))

Ну я просто дізнаюся про нове з цікавості. Щоб розширювати свій світогляд

Наступ росіян на Вугледар завершився розгромом, втрати окупантів знов досягли рівня початку війни. І кількість знищеної техники досягла рекордних позначок. ЗСУ знищують безладну колону російських механізованих військ, наступ завершився.

Великого наступу як рік тому, тим більше прив'язаного до роковини війни, скоріше за все, не буде. Наступ вже триває як посилення наступальних дій ворогів у деяких ділянках фронту. На більше не вистачить ресурсів.

Я відчуваю що перемога України буде в цьому році. Так само впевнена і моя перукарка Юля. Хоча раніше вона була не надто оптимістична щодо термінів закінчення. Щось таке у повітрі, в сонячному світлі, якого багато останнім часом, у дитячих посмішках, у муркотінні котів, у поцілунках мого чоловіка :-)

На 24-те люте, як вже відомо, росіяни готують ракетний обстріл, але нас не подолати, саме це вже давно розповсюджено у повітрі нашої прекрасної багатостраждальної держави. І ми всі заслуговуємо лише на перемогу і краще життя! :-)

У квартирі під нашою дитина вчиться грати на кількох музичних інструментах. Точно на фоно і на трубі, а ще, здається, на скрипці. Коли ми тільки переїхали, дитина часто помилялася, збивалася і просто грала гамми. Що цікаво, мене це взагалі не дратувало. Так само як мою бабцю не дратувало коли я займалася музикою на піаніно. Я тоді не розуміла як це, не дратує така мешанина звуків. Коли тільки не вистачає щоб підійшла собака почала підвивати щоб був повний триндець для нервовою системи :-) А тепер відчуваю на собі. Якось нормально і все. Я уявляю маленькі дитячі ручки, як вона старається з усіх сил зробити добре і мені абсолютно комфортно! Я ніколи її не бачила, не знаю це хлопчик чи дівчинка, але зараз вже чути що вона грає дуже красиві твори від початку і до кінця, тобто вже робить успіхи. Останнім часом щось таке сумне і знайоме. Можливо, Гайдн чи Бетховен, не можу сказати напевне. Це така своєрідна акустична краса, бо грає ще трохи невпевнено. А на трубі завжди грає гимн України! :-)

А на фото дівчинка яке живе у сусідньому будинку. Казкова білявка, корінна киянка Саша. Ми недавно приходили у гості до неї і її батьків, а Саші подарували планшетик для малювання. Не тому що в неї День народження, а просто так :-) Бо вона завжди радіє коли ми приходимо. Планшетик має кнопочку, яка стирає малюнок і можна наносити новий. В дівчинки багато гарних іграшок, але зараз її улюблена іграшка цей планшетик, вона малює цілими днями :-))) Ще показувала нам що вміє робити на шведській гірці, як вміє грати у м'яч і взагалі яка вона класна! :-)) Диво-пищка!

Попри відсутність світла і непрацюючі банкомати нас запросили святкувати річницю весілля Наталка з Сергієм Р. Лампи лед і винтажна керосинова лампа теємничо освітлювали святковий стіл на якому страв було більше ніж ми могли з'їсти. Чого не скажеш про напої. До того ж, вистачало і тостів.
Дивилися фото, співали, включали якійсь музон, танцювали, і в решті решт влаштували маленький маскарад. Мені дістався образ циганки :-)))
Я мала зваблювати її Сергія, але він мав неодмінно встояти перед моїми чарами і опинитися в обіймах своєї нареченої. Її ми вдягли в білу мереживну сукню. Аби вона була втіленням чистоти і цноти!

Треба було встигнути потрапити до дому до комендантської години, тому до безтями не напивалися. Все одно не встигли, йшли пішки, пару разів пояснювали патрульним що не дивилися на годинник через свято. А вони, коли чули нашу бездоганну українську мову, точно не сприймали нас як диверсантів і пропускали.

Потім до нас приїздив Андрій С. бо в нас було світло, а в нього ні. Він сидів з ноутом на кухні і працював. Давно з ним не бачилися. Аж з часів поїздки у Конче-заспу. Він, бачте, чекав коли ми його запросимо. А міг просто подзвонити і сказати що хоче у гості. Знадобилося відключення світла щоб він так вчинив. Його дружина з дітьми від початку війни у Чехії, йому нудно одному. Було навіть таке, що якось напившися, він запитав чи можна мене поцілувати. Все через те що колись я розповідала, що була раніше у вільних стосунках, але ж тепер більше так не хочу. То Андрій С. цього с тих пір не міг забути. От хоч трохи йому хотілося отримати вільних стосунків від яких вже не залишилося жодних слідів. Жінку свою він кохає, але все задається час від часу питанням, чи він їй потрібен там, у Чехії. Тут йому б хоч вільних стосунків хтось відсипав. Але дзюськи. Проте сподіваюсь, що хоч на цей час в нього вже якось виходить знайти те що йому треба, бо ж серйозно, нічим не можу допомогти

Осень була такою теплою, що хоча у нашому будинку опалення включили одним з останніх у Києві, було комфортно. Виявилось в нас дуже теплий будинок сам по собі. Але сонце хотілося ловити, виходячи на прогулянки, все частіше. Бо якщо зарядять дощі, можна не побачити сонце дуже довго. Джерело серотонину. Серед робочого дню я якось раптом пішла до лісу, який не бачила з початку війни, а він прекрасний! Хоча Сережа переживав що я пішла сама в ліс і дзвонив по відео, хвилюватися не було чого. Літні подружжя, діти, жінки із песиками. Ніяких ман'яків, тільки краса і благодать! Серед дітей бачила негритятко, вони всім натовпом жваво спілкувалися і веселилися :-)

Сьогодні вже перший сніг і Покровський монастир укутаний снігом. Раптом сонячні дні залишилися позаду, тільки фото на згадку лишилося

Коли я у перше попала на Деміївську транспортну розв'язку, і в нас не виходило з першої спроби виїхати на потрібний напрям, для мене це був ніби шок. Заблукати в розв'язці, такого ще не було. Я ще кілька років згадувала це як приклад жаху в подорожі на авто.

А тепер, коли я в Києві вже майже три роки, і кожен раз, коли виїжджаю у центр чи їду до дому, бачу це приголомшливе видовище, розкриття планів, в злегка туманну, але сонячну осінню погоду, я офігеваю і відчуваю одночасно гордість і задоволення від усвідомлення що я тут живу! За кермом транспорту завжди водій якій дуже упевнено їздить по цій розв'язці. Такий масштаб, такі ракурси Києва, що перехоплює дух! Ці башти новобудов ніби в далині, а насправді це всього-то початок Лобановського, або ЖК на Саперно-Слобідський. Дивовижне враження! :-) Дуже і дуже люблю Київ!

На ці вихідні до нас приходив Іллюша, синочок Сережи. Ми чим далі тим краще спілкуємося! На жаль, в мене не підійшла відеокарта для самих сучасних ігор, хоча й монітор і вся решта як раз підходили. Для "Сталкеру" треба тількі перевстановити винду. Малому в нас було добре і він розповідав про свої справи дуже щиро і відкрито! :-) На приклад, хоче стати в майбутньому військовим льотчиком, як більшість українських хлопчиків в цей час! При його дійсно казковій зовнішній красі, з синіми як лід очима, Іллюша ще не такий високий на зріст як йому б хотілося, але ми говорили, що якщо йому подобається баскетбол, то варто йти на заняття, щоб стимулювати рост тіла. Взагалі це зрозуміло, що хлопці виростають пізніше за дівчат, але так хочеться вже зараз! :-)))

І ще телек то показував то ні, через перебої з інтернетом. Але атмосфера була чудова! Іллюша до нас прийшов разом із собакою, Примом. Прим - довгошорстний той-тер'єр, схожій на дуже маленьке лисенятко :-) Весь час хоче уваги, а головне ніколи не наїдається :-))) Найбільш спокійно почувається коли сидить на руках, решту часу він занепокоєний нестачею уваги, або їжі, або сташенно веселий бо він у центрі уваги :--))) В ночі цей хвостик не міг спокійно спати, бо то залазив під ковдру, там зігрівався, але через нестачу повітря вилазив до гори, на ковдру, потім знов ліз під ковдру. І так майже всю ніч! Хотів спати саме з нами, а не з малим. :-) Вони мають намір прийти ще, тим більш руде лисенятко одразу зрозуміло, що отримає все що просить :--)))

Фото Прима старе, де він ще зовсім крихітка і не такий пухнастий як зараз:-)) Його важко фотографувати через те що весь час рухається

Попри числені новини про смерті і вбивства українців, ходжу до перукарки, яка зажди чудово виконує замовлення. Оскільки яскраво-червона фарба з пасм відмивалася дуже швидко, я взагалі вирішила відмовитися від ідеї контурингу. І спробувала форму сессун з чілкою-шторкою, яка зараз дуже модна. Попри відключення електрики, закриття ТРЦ під час тривоги, буває сонечко виходить з-під хмар. Або Сережа розповість щось смішне, наприклад цитату Віталіка Кличка "Якщо ви заблукали в лісі, йдить до дому" Бггг :--))))

Вже п'ять місяців живемо разом і нам подобається. Взагалі, Сережа вже давно запропонував мені руку і серце у присутності своєї мами в ресторані "Остання барикада" але почалася війна. І ми вирішили дочекатися її закінчення. Тим більш що вже починає виднітися світло у кінці тунелю. Я в захваті від його винахідливості. Наприклад, коли люди скуповували в магазинах свічки, він зробив свічку з банки, олії і вати, бо знав як це робиться ще у армії. Він дуже любить як я готую, хоча і сам вміє і інколи це робить, на приклад деруни. Сварок в серьоз в нас не бува, хоча через щось можемо посперечатися. Сережа навіть вихваляється перед друзями, в яких сварки вдома постійно. Але то таке. Нам добре разом.

З початку вересня переїхали в більшу хату, в якій ще більша кухня, дві кімнати, два коридори і більша лоджия, дуже затишно і мило. Роздільний санвузол, шафи с дзеркалами у кожній кімнаті, комоди, місце для гостей, які прийшли з ночівлею. Все супер, докупили килимок під скляний столик. Новосілля відсвяткували тричі, бо різні гості приходили в різний час, але особливо запам'ятався останній раз. Коли ми всі плясали на кухні, напившися горілки, і співали коломийки. Хоча коли Наталка, дружина сережиного підлеглого, напилася вже так, що почала буянити, то ми терміново організували відправлення їх до дому. Нічого не скажеш, це було яскраво! :--))) Хоча чебуреки не вийшли, але це не мало значення, стіл був заповнений настільки, що частину прийшлося розставляти просто по кухні, між побутовую технікою, якої в Сережи виявилося набагато більше ніж у мене, коли ми почали жити в одній квартирі.

Наталка заздрить тепер нашому виду з вікна, бо видно весь Голосіївський ліс і прямо по центру вид на Покровський монастир :--)
Я не хочу часто приймати гостей, але за вересень норма виконана на всю осінь.

На минулих вихідних, поки не було світла, ми їздили у центр міста, пили каву з десертами у парку Шевченко. Милувалися осінніми фарбами.

А ще приїхала газова плитка і балони, так що відключення світла вже не лякають, тільки заважають працювати. Кацапи, як можуть, псують нам життя. Але в порівнянні з умовами в яких живуть хлопці на передовій, нам дуже комфортно!

На фото я злегка похмура, тоді прийшла до магазину, а там світла немає. Взагалі, війна то сумна подія, занадто розтягнута в часі.

І так збіглося, що останнім часом лірики трохи не вистачало. Вчора почалася справжня весна :--) Але чи цілуються голуби я навіть не помічала

В Київі, взагалі, зараз все спокійно. У нашому будинку на кожному поверсі хтось є. Мене додали в будинковий чат, бачу як звітують інші про свої поверхи, чи все добре і звітую сама.

На вулицях багато обговорюють бойові дії наших. На приклад, як спрацьовують байрактари, або про те, що Хутін йобнувся остаточно. Про це говорять всюди, в потягах, на вулицях, в таксі, коли плетуть маскувальні сітки. Багато бажають Путіну щоб він сдох. Байрактар стає популярним ім'ям для тварин. У київському зоопарку народився лемурчик, потім десь ще бізончик, а ще в ВСУ в когось німецька вівчарочка, то їх всіх назвали Байрактарами.

В Херсоні, єдиному захопленому великому місті, багатотисячні мітинги за Україну. Чому Пуйло думало що воно втримає теріторії, які вдасться захопити то є незбагненна таємниця. Хиба його оточення йому бреше як дихає. Як ото нашому Януковичу. Каже лише те що він хоче почути. Взагалі центр Херсона дуже впізнаваний, його не підробить жоден Голівуд. А бідній Україні це тим більш не по силам. В нас всі сили зараз йдуть на те щоб випіздувати ворога і повернуті всі без вийнятку втрачені території, починаючи з 14-го року.

У Криму багато де виставляють квартири на продаж, скоріше за все, не дорого

Ще, до знайомства з Сережою, був короткій епізод у літку, коли я зустрічалася із чоловіком сибірського походження, який мешкає в Києві понад двадцять років. Наче мила і весела людина, хоче сім'ю, відкрита, чесна, але не в змозі, за 20 років, вивчити українську мову і жаліється, що щось не розуміє і взагалі некомфортно, що у всіх закладах обслуговування на українській мові. Ну, думаю, ладно, буває, я ж теж англійську досконало так і не вивчила, хоча давно намагаюся. Буває взагалі мовний кретинізм, що ж, в кого як. В кожного свої проблеми. Але якось поступово з'ясувалося, що він і зелену владу обирав через те що "какая разница", а вони його так прокидали, бідолашку, що в нас мовний закон так і не відмінили. Мій особистий приклад вивчення мови у двадцять п'ять років його якось не дуже вразив. Потім казав, що при Кучмі краще було, а потім що Янукович подобався. Мене мучали вже дуже сильно сумніви. Чи не дарма я витрачаю свій час на нього? Його не засмучували взагалі мої політичні погляди... І він вже почав мене ласково і жартома називати "Моя бандерівка!" але раптом ще зізнався, що було б добре знов купувати російській газ, і взагалі товаришувати з Росією. І ще і канал якійсь проросійський включає радісно. Ну тут я вже зрозуміла, що це остання крапля. І попрощалася з ним, сказала що шукатиму чоловіка собі далі. Він так і не зрозумів, як це можна відмовитися від стосунків через політичні погляди. Ну я ж бандерівка, хулі..

А ще був випадок, коли пробувала завести стосунки з чоловіком в якого квартира на Хрещатику. З купою грошей, крутою тачкою. І наче все було мило і непогано спочатку, і українець і патріот, хоча й російськомовний, може, тому що з Дніпра, хоча я теж з Дніпра, і що з того? Але, на друге побачення, прийшов на півгодини пізніше і не вибачився. Навпаки каже, що чоловікові з грошима можна усе, у відносинах він завжди правий. Ну тоді я зрозуміла, що це також не мій варіант. Я, кажу, хочу бути щасливою, а не продаватися в рабство за гроші! Хочу взаємної поваги. Він потім писав у вайбер, що від початку думав, що якщо жінка у 44 роки одночасно красива і розумна, то має бути якійсь подвох і ось він у чому! Він побажав мені щастя з чоловіком без грошей. На тому і розійшлися. Так я не стала рабинєю за квартиру яка коштує шість мільонів доларів. І добре хоч до сексу не дійшло, бо дізнаватися який секс з чоловіком, якій в у сьому правий через те що в нього багато грошей, я точно не хотіла!

В Україні зараз дуже популярна пісня "Батько наш Бандера", принаймні, її мелодія, після того як наші школяри запустили флеш моб у Тік Тоці, заспівали її під запис ансамблю з чорнівецької духовної семінарії. А іноді власними голосами. Російські ЗМІ репетують і ногами сучать через цей випадок. Дуже добре про це розповіли у телебаченні Торонто. Але найголовне, що нове покоління вже добре розуміє, шо нема за що виправдовуватися і нема перед ким. Бо в них нема комплексів попередніх поколінь і радянських заморочок

Потроху так вийшло, що, згодом, із Димою В. ми розлучилися. І я проводила якийсь час за читанням чудових книг написаних українською мовою. Оповідання Андруховича, Ірванця, "Пригоди Бравого вояка Швейка" в українському перекладі, Остап Вишня, Коцюбинський. Але, в якусь мить, я зрозуміла, що час рухатися далі. І весною почала ходити на побачення. В Києві картина щодо можливих кандидатів, виявилася набагато краща ніж у Дніпрі і навіть дивно було скількі людей приблизно мойого віку чи страші за мене, бажають серьозних стосунків одразу і негайно. А мене влаштовує варіант середній між тим коли т. з. серьозних стосунків не хочуть взагалі і коли їх хочуть одразу, мені підходе щоб спочатку було не серьозно, а потім вже була мить визначення. І зараз зустрічаюсь з двума чоловіками, яких влаштовує коли спачатку не серьозно, але потім маємо визначатися. Ще нема зобов'язань. Буде смішно якщо я не зможу обрати одного.

З одним я ходжу на джазові сейшени, де він сам особисто грає, незважаючи на те, що для нього це лише хоббі, а він багато років був пілотом чартерних рейсів, але покинув це і зараз працює аналітиком і консультантом федеральної служби по захисту конституції у Німеччині, яка ще раніше надала йому громадянство, що, тим не менш, не заважає йому жити у Київі тиждень чи два на місяць. Коли ми спілкувалися ще тількі онлайн, і я побачила його фото у формі пілота, я відчула таке захоплення, що захотіла зустрітися із ним неодмінно. Він завжди веде мене у ресторани, дарує дарунки, коли приїзджає. В нього велика ступинь внутрьошній свободи. Нам добре разом :--)

З другим чоловіком я ходила на триб'ют гурту "Ленінград", гуляла від Контрактової, через Пейзажку, через Труханов острів, до Оболоні, пила крафтове пиво, снідала у Макдональдсі. Він красивий і одночасно порядний. Мені з ним теж добре. Він керує виробництвом меблів, яке належить його брату.

Я ще не зустріла тут нікого, кого б цікавив одноразовий секс.

Ще в мене є просто друг, якому 20 років. Він навчається в універі, але настількі розумний і талановитий, що працює вже в IT. Нам цікаво спілкуватися разом. Бачимося не часто, у мене особисте життя і я багато працюю.

В мене була подруга, але не довго. Колишня дівчина одного з друзів Дими В. Як виявилося, вона просто недовго зі мною товарищувала на знак вдячності за те, що я її підтримала після розлучення з її хлопцем. За мою емпатію, яку я здатна дарувати необмеженою кількістю, якщо мені подобається людина.

Тож в мене зараз, як завжди, серед друзів лише хлопці :--)

За це літо я каталася на човні між Гидропарком і Русановкою, була на концертах, ходила пішкі величезні відстані, у тому числі, всю ніч, була на барбекю на заміської віллі, гаралася із котами дивної породи девон-рекс, і з милими дітьми, з модними іменами: Сафрон і Прохор. Не менш модно вдягнутими. Мій друг джазмен, катав іх на своєму смарті, а вони піщали від захоплення! :--)))

Я спочатку інтерпретувала умовні позначення в інструкції до велику як мені хотілося і вже потім виявилося що довга риса - це розмір зірки, а не найбільша передача. Трохи хвилювалася, що зламала перехід ланцюжка по зірочкам, але все обійшлося і я із величезним задоволенням потім їхала з гори на гору і навпаки! В мене чудовий велик! І, якщо зима буде знов тепла, то можна буде кататись і в зимку, час від часу. А ще в лісі, біля будинку, де я зараз мешкаю, дуже велики перепади рел'єфу. Пізніше переїду ближче до парку, а за одне і до метро. В Київі бува живеш біля центру, а до метро ще їхати, хвилин 10. Краще йти. І не 10, а 5 :--)

Если выйти из Пейзажной аллеи на Андреевский спуск, напротив, возле церкви, открывается новая смотровая площадка, точнее, терасса, которая тянется до Владимирской горки, отлично выполненный деревянный подмост, с перилами и скамеечками, которому, как мне сказали, не больше полугода. Вид на город офигительный и, пока мы шли к Владимирской горке, то особенно, лично мне, бросилась в глаза Киево-Могилянская Академия. Ее мятно-белая колокольня, с золотом. Я спомнила что там учился Максим Рубан, автор песни "Закохані злодії". А потом вспомнились смольнянки, которые не оказывались готовы к знакомству с реальным миром. И процесс адаптации был травматичен. И, судя по интервью Максима, в Украине всегда был аналог этого ВУЗа, но не только для девочек. Возможно, в Киево-Могилянской Академии так воспитывают учеников, что и для них вход в общий мир тоже травматичен, но, с другой стороны, как замечательно, что такие как Максим существуют! :—)

Киевские вороны точно особенные. Вот, например, на каскаде лестниц, ведущих от Пейзажки к Воздвиженке, сидел такой, серо-черный здоровяк и держал в крепком клюве грецкий орех. Я, конечно, давай фотографировать. А он сначала отвернулся, когда я продолжила, неспешно улетел. Зачем одного ворона, из этих всех, сажать в клетку на Рейторской вообще непонятно! А вот еще "Сквер киевских интеллигентов". Там ворон в цилиндре и чугунный. Я там вчера была впервые. И, выбирая по интернету летнюю обувь, представляла как я гуляю по этому скверу, то в одних босоножках, то в других, но именно в юбке со слонами, так ничего и не выбрала

.

Автомобиль, який можно вмикати в режимі роботи двигуна від електрики так тендітно і ніжно торкається з місця, що я від цього у захваті! Ось тільки знайти парковку із зарядкою для електродвигунів не завжди дуже легко. Але є надія, що ця інфраструктура стане у майбутньому більш розвинута, у тому числі, завдяки приватним зарядним устріям, яки будуть здаватись в оренду, та приєднуватись до мережі з додадку Toka

А еще, что, на мой взгляд, довольно интересно. Я плачу в месяц, с учетом мягкой зимы, приблизительно 360 грн в месяц за отопление. Я живу в доме с новыми батареями, с регуляторами мощности подачи тепла и счетчиками. Общая площадь 49 м кв. Советские сторители бы тут скамстрячили двушку с проходными комнатами. Но в наше время, в Киеве, это однушка. И высота потолков добавляет пространства.

Кофе стало любимым из Эфиопии. Довольно большой выбор импортеров. Арабика, потому что тут почти не возят робусту, потому что киевляне ее не любят. А еще я нашла рецепт приготовления яиц пашот в микроволновке и теперь им пользуюсь как самым лучшим рецептом пашот, при котором яйца аккуратной формы, желток точно посредине белка. Уксус, как всегда, беру яблочный, чтобы запах был ок

На фоне просмотра второго сезона "Доктора Хауса" я узнала, что он еще и хороший джазовый музыкант и вокалист. Хотя раньше я его больше представляла в амплуа Тома Вэйтса, позднего, но так тоже хорошо. А еще, во втором сезоне, я стала замечать, что он "ничего так" и даже ревнивый. Не люблю этот тип мужчин, когда ни себе ни людям, но они тогда и особенно сексуальны, ну... некоторые.

В Киеве смотрим "Хауса" вместе с Димочкой :--) Привожу в идеальный порядок квартиру в Днепре, еще немного и пойду забирать с почты коробки для переезда :--)

Так хотілося екскурсій, що я записалась на місцеву, по Нової Ігрені, де я ще жодного разу в житті не була. А що як я втрачаю щось. А як ні, то щонайменше погуляю серед нових облич, можливо, поспілкуюся з кимось цікавим. Але Антон М, цього разу, хоча й розповідав дуже багато, але, нажаль, не так багато з цього цікавило особисто мене. Так, мене дуже вразило, що над пациєнтами психіатричної лікані, під час окупациї нацистами, проводили есперіменти, або вбивали іх, було цікаво, що серед загинувших був один з синів ребе Шнеєрсона, а також, що залізнична станця "Ігрень" була створена раніше за вокзал в Катеринославі, але більша частка була не для мене. Якщо мене захоплює те, скільки знає людина, це не означає, що я буду прагнути знати теж саме.

Окрему увагу, як і раніше, заслуговують люди, які прийшли. Як і в минулий раз, вони всі, окрім одного юнака, неприємні ззовні, з похмурими поглядами, з якимось неживим виразом обличчя, я вже не буду вдаватися в опис їх зовнішністі, неприємні і все. І це дуже рідко коли я бачу таке щільне скопичення неприємних постатєй. Не з ким не хотілося розмовляти. Але вони, з рештою, почали розмовляти зі мною. І виявилося, що кожен з них, якщо не цікавий, то милий. Навіть літня жінка, яка, час від часу, шукала вуха, в які можна заливати проповідь про те, який чудовий порядок навели у Сингапурі, от би в нас такий був правитель, потім переключилася на інші теми, і скоріше була приємною ніж ні. Це факти про те, що зовнішність людей може бути оманливою, при том, що може і ні. Все одно ті люди, які позитивні ззовні, наврядше себе проявлять якімось злими козлами.

На Ігрені було затишно, там цікава школа, яка є колишня гимназія, але деякі мешканці цього поселення в межах міста, мали якусь власну уяву як має бути. Наприклад, вони самі вирішили що можна, а що ні стосовно іх власності, навіть якщо вона виходить на червону смугу вулиці. Мешканці будинку, який є пам'ятка архитектуры, не така щоб дуже цікава, але все ж, почали агресивно на нас кидатися, коли побачили екскурсійну групу і особисто мне з камерою. Знимок і так не вийшов красивим, але якась божевільна тітка щось вигукувала про дозвіл на фотографування. Ми просто пішли, але тітка викликала поліцію. Поліція нас зустрила на авто в кінці вулиці, послухала хто ми такі і що робили біля будинку і поїхала собі далі. Що вони сказали той дивній бидлотьолці можу лише гадати, але вона потім ще повз проїхала і з посмішкою нам помахала. Ще вони жартували, що примітили нас ще біля лікарні, і вирішили що найбільш верогидним поясненням хто ми такі є те що ми якісь релігійні, може, сектанти.

Погода була чудова. По дорозі до центру майже стемніло. Коли вийшла з маштрутці, хотілося йти скоріше к чомусь для мене традиційному в неділю, наприклад, в ресторан, не обертаючись. Все чого мені бракувало в той день, було повністю компенсовано ролом з окунєм унагі під імбирно-кунжутним соусом