Встретил два отзыва о книге Николаса Старгардта "Мобилизированная нация", от российской блогерши и от украинского историка. Интересно сравнить, на какие именно моменты люди из воюющих между собой культур обратили внимание.
Сегодня - кратенький обзор от украинца Виктора Андрусива.

Один з важливих уроків, який дає книга полягає в тому, що пропаганда нічого особливого не вигадує. Вона бере те, що вже живе в людях і розганяє на все суспільство. Перед війною німці жили з ресентиментом поразки в Першій Світовій, однак, не сприймали це як поразку. Для них нова війна була бажана і очікувана з двох аргументів. Перший - наші батьки і діди були героями, яких знеславила поразка через революцію. Другий - ми мусимо воювати, щоб не довелося нашим дітям. Тому початок війни в дуже багатьох викликав ейфорію. Автор наводить листи, в яких молоді німці переживають, що не встигнуть потрапити на фронт до перемоги.

Другий важливий урок - пропаганда аргументує бажання суспільства, а не створює їх. Німці хотіли війни, але вона мала бути справедливою. Тому їм пояснили, що війна превентивна. Один лист солдата до матері особливо вразив. Він пише їй, що в польському будинку жінка відстрілювалась до останнього, і вони просто спалили будинок з нею. “Який же мудрий наш фюрер, що ми першими напали, інакше на місці цієї жінки могла бути ти” - писав він матері. Аргументація вторгнення в Радянський Союз, взагалі схожа аргументацію СВО - ціллю було повалити єврейсько-більшовицький режим і звільнити народи.

Третій - можливо найважливіший урок. Усвідомлення вчиненого зла не призводить до зміни поведінки в правильному напрямі. У 1943 німці почали усвідомлювати масштаб зла, який вони вчинили з євреями і іншими народами. Якщо раніше вони писали в своїх щоденниках, що розповіді про знищення євреїв є вигадкою англо-саксонської пропаганди, то з 1943 року вони почали писати, що бомбардування союзників є карою за це. Але замість того, щоб зупинитись, або перестати підтримувати нацистів, чи бути більш готовими до бунтів і революцій - їхня свідомість відреагувала зовсім іншим чином: ми маємо воювати до кінця інакше з нами зроблять те ж саме, що ми зробили з євреями. Тому вони ще більше мобілізувались на війну. І цей урок має застерігати нас. Від того, що росіяни дізнаються правду про Бучу - ситуація може стати навіть ще гіршою для нас, з точки зору їх готовності воювати до кінця.

Четвертий важливий урок - після війни німці не прийняли вчинені ними злочини. Хоча суспільство масово захоплювалось Гітлером і підтримувало війну - після війни німці зайняли позицію, що всі злочини вчинили нацисти, а народ немає нести за це відповідальність.

Завтра сравню это с отзывом россиянки Лилии Ким

90 років тому Росія вбила наших письменників та науковців, а потім чудова дівчина Альона, випускниця московського Літінституту, з якої ми тут познайомились колись на джорналс, каже мені, що немає у вас української літератури, один лише Шевченко був, та і те таке собі... Навряд чи вона читала Шевченко, просто переповіла скоріше за все таким чином Бродського, той же писав про "брехню Тараса". Або от мій колишній друг Павло, казав, що він в принципі не проти україномовних книжок, але "школи перекладу" у вас не існує, (на відміну, звісно, від російської), тож ваші переклади будуть лажа, читайте російською. І дійсно, а чого б це у нас не було своєї літератури та школи перекладу? Може, тому, що ваші всіх їх вбили?

І сьогодні, скільки вже росіяни вбили наших музикантів, художників, поетів, винахідників, фотографів, кінорежисерів, мрійників та мандрівників? Боляче думати, якою ціною Україна досі існує, не перетворившись на Бучу та ДНР. А потім вони знов скажуть, що, хохли, нічого вашого немає. А що є, то ми аппропримуємо, заберемо собі, і скажемо, що наше, будь то черговий Гоголь, чи Айвазовський, чи скіфське золото.

Прекрасного поета Максима Кривцова днями вбила русня на фронті. Скоріше за все, разом з його котом, якому він теж присвячував свої вірши.

Він взяв кота, схожого на тістечко

і сказав: кіт, нам треба їхати

з нами, як ранок

як життя

як хвороба

сталась холодна

як крига

війна

урок що зветься "Спокійне життя" закінчився.

Дійшли з шестикласниками до вивчення історії Стародавнього Китаю. Чим далі я викладаю, тим менш мені подобається просто менторським тоном давати їм знання, навалювати інформацію, хай сприймають. Від менторства стає часом просто не по собі. Тому придумав інше - хай читають тексти, хай гадають на Книзі змін, хай вчаться писати клинопис та руни. Бо чим далі, тим менше мені здається, що я їм маю щось донести.
З іншими періодами це не так просто, з Китаєм просто. Бо є І Цзин, є афоризми Конфуція, є Дао де Цзин. Сьогодні ми з вами її і почитаємо

Розуміння природи прекрасного
викликає усвідомлення потворного;
попит на добро виникає, коли шириться зло.
Тому – життя і смерть завжди поруч.
Про важке знаємо завдяки існуванню легкого;
відмінність між довгим і коротким,
як і різницю між високим і низьким,
бачимо у порівнянні – і так без кінця.
Різні звуки, поєднуючись, утворюють мелодію;
завершення одного стає початком іншого.
Тому мудра людина віддає перевагу недіянню і перебуває в тиші. Все відбувається довкола неї наче саме по собі. Вона ні до чого на Землі не прихильна. Вона не привласнює зроблене нею. Створивши щось — вона не пишається створеним.
І, оскільки вона не возвеличує себе, не похваляється, не вимагає до себе особливої поваги, — вона приємна всім.

Дао – так називають те,
що неможливо описати або зрозуміти –
це порожнеча, з якої виникають усі речі,
це причина, яка породжує всі наслідки.
Найбільша річ – мов порошинка, поруч з ним.
Не існує міри його гармонії й хаосу,
міри його милосердя і невблаганності.
Воно існує завжди, існує невідомо чому.

Тридцять спиць колеса сходяться в однiй ступицi, Але користь вiд колеса в тому, що в ступицi немає нiчого.
Лiплять iз глини посудину, Але користь вiд посудини в тому, що всерединi неi немає нiчого.
Прорiзають вiкна i дверi, щоб вдався будинок: А користь вiд будинку в тому, що в ньому є пустота.
Ось так поєднуються корисність предметів і пустоти.

Якщо дивитися на Дао — то не відразу помітиш. І тому називають Його важкопомітним.
Якщо слухати Його — то не відразу почуєш. І тому називають Його нечутним.
Якщо намагатися схопити Його — то не просто Його досягти. І тому називають Його невловимим.
Дао не має тілесних образів і обличчя. Тому говорять про Нього, як про приховане і таємниче.
Зустрічаюся з Дао — і не бачу обличчя Його, іду за Ним — і не бачу спини Його.

Навшпиньки довго не встоїш,
широким кроком не зайдеш далеко;
під яскравим світлом, важко бачити інших;
вихваляючись, не прославишся,
нападаючи, не переможеш.
Усе живе уникає марної метушні
та уникає даремної збитковості.
Жити згідно з Дао – оптимальний шлях.

Істинний шлях не зберігає слідів,
щирі слова промовляються без зусилля.
Найкращий план – це відсутність планів.
Найміцніші двері не мають замка,
тому його неможливо зламати.

Не цінуй високо своїх настанов,
не дорожи тим, що маєш,
адже знання – це велика омана.
І це справді, глибока думка.

Досконала річ має звичайний вигляд.
Повне вщерть сприймається, як порожнє.
Щира правда схожа на брехню.
Великий майстер робить все просто.