Планував почати Новий рік читанням "Амадоки" від Софії Андрухович, але натрапив на іншу Софію, Яблонську. Жінка була з такою цікавою долею, що я поспішив скачати її перший травелог, "Чар Марокко", і вже прочитав половину, не можу відірватися. Збираюся досліджувати її життєвий шлях далі, і ділитися з тим, кому цікаво. Софія описує побут марокканців, щиро перебуває на їх боці проти французів, що захопили країну, грабують її та зверхньо дивляться на місцеве населення. Тут зайняти правильну позицію Софії допомагає те, що вона українка. В книзі є цікавий момент на цю тему, авторка узнає, що у її арабського друга, місцевого чиновника з Марракешу, секретаркою працює якась білявка на ім'я Надя.

— Вона українка?
— Hi — протяжливо відповів він - росіянка. А чи це не одна й та сама нація?
Я стала пояснювати йому ріжниці між нами та руськими, нарисувала мапу України та ii сусідніх країн, щоб він краще зрозумів її положення, врешті, сказала я, що нас є біля сорока мільйонів та що Україна півтора paзiв більша за Францію.
Ці всi пояснення я знаю краще як молитву, бо частенько трапляється менi повторювати їх французам та іншім чужинцям, що нічого не знають про наше iснування.
Каїд уважно прислухався, морщив чоло, деколи гарячим поглядом дивився на мене та завдавав ріжні питання.
Каїд задумався та згодом завважив.
— Ну, так, вас богато, сорок мільйонів, та й свідомість у вас є...
З його слів плив великий сум та журба за їхню (арабську) незавидну долю.